Історія одного дракона

50.Той,хто йшов по сліду

Далеко від стародавньої споруди, серед густих заростей, троє чоловіків рухалися вузькою гірською стежкою. Попереду йшов незнайомець, а за ним трималися Цан Ло та Хей Жун. Вони вже тривалий час переслідували тих, хто шукав відповіді серед забутих руїн, і тепер слід привів їх до місця, де колись приховали чимало таємниць.
Незнайомець раптом зупинився. Він заплющив очі, наче прислухаючись до чогось недоступного іншим, а тоді повільно усміхнувся.
- Нарешті... - тихо промовив він. - Вона пробудила свою силу.
Цан Ло обмінявся поглядом із Хей Жуном.
- Отже, ми не помилилися? - запитав дракон.
- Ні. Відтепер усе піде швидше. Щойно її сила прокинулася, старі зв'язки почнуть відновлюватися. І рано чи пізно вона приведе нас до Печатки.
У голосі незнайомця не було ані сумніву, ані поспіху. Здавалося, він чекав на цю мить значно довше, ніж можна було припустити.
Він повернувся до двох супутників.
- Цан Ло, Хей Жун. Ідіть до печери. Перевірте, чи не залишилося там нічого, що могло б завадити нашим планам. Особливо зверніть увагу на старі знаки. Якщо вони змінилися, я хочу знати про це негайно.
- А якщо там нічого не знайдемо? - поцікавився Хей Жун.
- Тоді повернетеся й доповісте. Не витрачайте часу на те, чого не розумієте.
У його словах прозвучало ледь помітне роздратування.
Цан Ло нічого не відповів. Він лише кивнув і разом із Хей Жуном звернув на стежку, що вела до печери. За кілька хвилин їхні постаті зникли за деревами.
Незнайомець залишився сам.
Принаймні так могло здатися.
Невдовзі позаду нього зашелестіли кущі. Звідти вийшов чоловік у темному одязі й зупинився на кілька кроків позаду свого пана.
- Пане, що нам робити далі? - запитав він. - Ми й надалі триматимемося за ними чи вже час наближатися?
Незнайомець не відразу відповів. Він дивився туди, де зникли Цан Ло та Хей Жун, наче подумки простежував їхній шлях.
- Поки що залишайтеся в тіні. Нехай вони думають, що самі шукають відповіді. Нам не потрібно втручатися раніше, ніж настане слушна мить.
Помічник трохи помовчав, а тоді обережно запитав:
- А що робити з тими двома? Вони ще можуть нам завадити.
На обличчі незнайомця з'явилася єхидна усмішка.
- Ті двоє? Не переймайся. Вони нам більше не перешкода.
Він перевів погляд на стежку, що губилася поміж дерев.
- Зовсім скоро вони зникнуть самі.
Помічник не став розпитувати далі. Він уже знав: коли його пан говорив таким тоном, рішення було ухвалене задовго до цієї розмови.
- А дівчина? - уточнив він.
Усмішка незнайомця стала ледь помітнішою.
- За нею продовжуйте стежити. Не наближайтеся надто сильно й не дозволяйте їй помітити вас. Тепер вона сама почне відкривати те, що колись було приховано. Нам залишається лише дочекатися.
Вітер пройшовся верхівками дерев, здійнявши з землі сухе листя. Незнайомець натягнув каптур і рушив уперед.
Він більше не сумнівався у своєму задумі.
Печатка, яку стільки років не вдавалося знайти, знову могла опинитися в його руках. І цього разу він не збирався дозволити комусь стати між ним і метою.
А десь далеко, за кам'яними дверима стародавньої споруди, Мія ще навіть не здогадувалася, що її пробуджена сила вже змінила плани тих, хто роками чекав на її повернення.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше