Останній слід

- Ми?
Тай повторив це слово з недовірою.
Лянь Чень кивнув.
- Після того, як Печатку забрали, її не можна було залишати тут.
- Хто забрав? - запитала Бай Лу.
- Ти.
Вона завмерла.
- Я?
- Не та ти, яку бачиш зараз.
Шива тихо додала:
- Твоя пам'ять уже була змінена.
Бай Лу заплющила очі.
І цього разу спогад прийшов сам.
Сакура.
Кам'яна дорога.
Вона стоїть навпроти Тая.
Але обличчя Тая в спогаді чомусь розмите.
Поруч лежить чорний камінь.
У руках Бай Лу - Печатка.
Вона щось говорить.
А потім передає її комусь.
Спогад урвався.
Бай Лу відкрила очі.
- Я знаю, де вона.
Тай одразу підійшов до неї.
- Де?
Вона подивилася на Лянь Ченя.
- У місці, яке ми вже проходили.
Він кивнув.
- Саме так.
Шива підняла брову.
- Тоді навіщо ми прийшли сюди?
Лянь Чень подивився на стіну.
- Щоб згадати, куди йти.
Бай Лу ще раз подивилася на чорну нитку.
Тепер вона зрозуміла, чому хтось повернувся сюди після них.
Він шукав не Печатку.
Він шукав напрямок.
- Нам треба до чорного каменю, - сказала вона.
Тай кивнув.
- Тоді йдемо.
Вони вийшли з печери.
Цього разу ніхто не озирнувся.
Навіть Шива.
Стежка здавалася знайомою.
Бай Лу йшла попереду.
Її пам'ять поверталася уривками, але тепер ці уривки більше не лякали.
Вони складалися.
Повільно.
Один за одним.
Коли вони дійшли до чорного каменю, Бай Лу зупинилася.
- Тут.
На його поверхні виднівся той самий знак.
Тай торкнувся каменю.
Нічого.
- Можливо, потрібна ти, - сказала Шива.
Бай Лу поклала долоню на поверхню.
Камінь здригнувся.
На землі з'явилася тонка лінія світла.
Вона простягнулася вперед і зупинилася біля невеликого каменя.
Бай Лу присіла.
Під ним була схована маленька коробка.
Тай дістав її.
Всередині лежала Печатка.
Ніхто не сказав ані слова.
Бай Лу дивилася на неї кілька секунд.
Потім тихо сказала:
- Він не зміг її забрати.
Лянь Чень кивнув.
- Бо не знав, де вона.
Шива подивилася на Бай Лу.
- А тепер знаєш ти.
Бай Лу взяла Печатку.
І в ту ж мить відчула, як у голові щось клацнуло.
Ще один спогад.
Тепер чіткий.
Тай стояв поруч.
Вона дивилася на нього.
І говорила:
- Якщо я забуду тебе...
Тай у спогаді мовчав.
Бай Лу усміхнулася крізь сльози.
- Ти все одно знайдеш мене.
Спогад зник.
Бай Лу повільно відкрила очі.
Тай стояв перед нею.
Той самий.
Справжній.
Вона нічого не сказала.
Просто простягнула руку.
Він взяв її.
Шива відвернулася, даючи їм кілька секунд тиші.
А Лянь Чень дивився на Печатку.
- Тепер залишилося тільки одне.
Бай Лу підняла голову.
- Знайти того, хто все це почав.
Лянь Чень кивнув.
- Ні.
Він подивився в бік лісу.
- Змусити його прийти до нас.
І вперше за довгий час Бай Лу усміхнулася.
- Тоді закінчимо це.