Те,що не мало значення

Наступного ранку Бай Лу прокинулася раніше за інших.
Вона довго лежала, дивлячись у стелю.
Мія.
Це ім'я не зникло після пробудження.
Навпаки - стало ще виразнішим.
Вона сіла на ліжку й потерла скроні.
Спогад не повернувся.
Але залишилося відчуття, ніби десь усередині вже відчинилися двері.
Бай Лу вийшла з кімнати.
На кухні вже сидів Тай.
Перед ним стояла чашка, до якої він навіть не торкався.
- Не спав? - запитала вона.
- Майже.
Вона сіла навпроти.
- Я весь час думаю про Лянь Чена.
Тай підняв погляд.
- Я теж.
- Він боїться.
- Так.
- Але не Печатки.
Тай мовчки кивнув.
Бай Лу задумалася.
- Він сказав, що людина, яка її шукає, не зупиниться.
- І це дивно.
- Чому?
- Бо він сказав це так, ніби знає цю людину.
Бай Лу завмерла.
- А якщо знає?
- Тоді питання - звідки.
У дверях з'явилася Шива.
- І чому він досі мовчить.
Вона сіла поруч.
- Я вчора бачила його після того, як він вийшов.
Бай Лу підняла голову.
- І?
- Він стояв посеред дороги й дивився в ліс.
- Сам?
- Так.
Шива трохи помовчала.
- Потім щось дістав із кишені.
Тай нахмурився.
- Що?
- Не знаю. Я була далеко.
Бай Лу задумалася.
- Він щось отримав.
- Можливо, - відповіла Шива.
У цей момент двері відчинилися.
Лянь Чень зайшов до кімнати.
- А я дивлюся, ви вже без мене змови будуєте.
- Ми не будуємо змов, - сказала Бай Лу.
- Шкода. Я вже почав ображатися, що мене не запросили.
Вона уважно подивилася на нього.
- Лянь Чене.
- М?
- Що ти вчора дістав із кишені?
Він завмер.
Лише на мить.
Потім усміхнувся.
- Нічого важливого.
Бай Лу не відповіла.
Тай теж.
Шива дивилася на нього так само уважно.
Лянь Чень повільно перевів погляд з одного на іншого.
- Що?
- Нічого, - сказала Бай Лу.
Вона встала.
- Поки що.
І вийшла.
Тай пішов за нею.
Шива затрималася біля дверей.
- Ти можеш не розповідати мені всього.
Лянь Чень подивився на неї.
- Знаю.
- Але не бреши мені.
Вона вийшла.
Лянь Чень залишився сам.
Усмішка зникла з його обличчя.
Він дістав із кишені чорний шматок тканини.
Провів пальцем по вишитому знаку.
А потім почув за спиною тихий голос:
- Ти досі носиш його із собою.
Лянь Чень різко обернувся.
У дверях стояв Тай.
Його погляд упав на тканину.
- Що це?
Лянь Чень стиснув її в руці.
- Старий непотріб.
Тай не повірив.
Але нічого не сказав.
Лише подивився на знак.
Той самий.
Який Бай Лу бачила у печері.
І тепер уже Тай теж його впізнав.