Те,що прийшло уві сні

Тієї ночі Бай Лу довго не могла заснути.
Після всього, що сталося в печері, думки не давали спокою. Вона кілька разів заплющувала очі, але знову згадувала медальйон, записку і те свято, якого не могла пояснити.
Зрештою втома перемогла.
Їй наснилася печера.
Бай Лу стояла посеред великого кам'яного приміщення.
Навколо було тихо.
На стіні перед нею виднівся символ.
Вона не знала, що він означає, але чомусь відразу його впізнала.
Бай Лу зробила крок ближче.
Позаду почувся шепіт.
Вона обернулася.
Там стояли люди.
Їх було кілька, але обличчя залишалися розмитими, наче пам'ять навмисно не дозволяла їй їх побачити.
Хтось говорив.
А потім вона почула жіночий голос.
- Ти повинна запам'ятати це місце.
Бай Лу завмерла.
- Чому?
Голос відповів не одразу.
- Бо одного дня ти забудеш.
Їй стало холодно.
- Хто ви?
У відповідь - тиша.
Лише один із силуетів зробив крок уперед.
Бай Лу дивилася на нього, намагаючись розгледіти обличчя.
І раптом усе навколо ніби завмерло.
Силует став чіткішим.
Вона побачила його.
Не обличчя.
Не одяг.
Лише погляд.
І цього вистачило.
Бай Лу відступила.
Страх накрив її так раптово, що вона не могла навіть крикнути.
- Ні...
Вона різко прокинулася.
Сіла на ліжку, важко дихаючи.
У кімнаті було темно.
Бай Лу провела долонею по обличчю й кілька секунд просто сиділа нерухомо.
Це був лише сон.
Але чому тоді вона боялася його так, ніби справді знову опинилася там?
І найгірше - вона знала одне.
Вона вже бачила цього чоловіка.
Тільки не могла згадати де.
А сон залишив після себе одну дивну річ.
Символ.
Він досі стояв перед її очима.
І цього разу вона його запам'ятала.