Дорога назад

До села вони повернулися вже надвечір.
Ніхто особливо не поспішав говорити про те, що сталося в печері.
Кожен думав про своє.
Лянь Чен першим порушив тишу:
- Я так розумію, сьогодні ми більше нікуди не йдемо?
Шива глянула на нього.
- Ні.
- Чудово. Нарешті мудре рішення.
Бай Лу ледь усміхнулася.
Тай помітив це.
І сам не зрозумів чому, але від цієї усмішки всередині стало спокійніше.
Коли вони зайшли до будинку, Бай Лу зняла медальйон і поклала його на стіл.
Довго дивилася на нього.
- Ти справді не пам'ятаєш, як він у мене з'явився? - запитала вона Тая.
- Ні.
Тай на мить задумався.
- А ти?
Бай Лу підняла на нього очі.
- Я теж не пам'ятаю.
Вона знову подивилася на медальйон.
- Дивно.
- Що саме?
- Усе життя я була впевнена, що пам'ятаю себе.
Тай подивився на неї.
- А тепер?
Бай Лу провела пальцем по медальйону.
- Тепер я не впевнена ні в чому.
Шива сіла поруч.
- Але ти не повинна згадувати все за один день.
- Знаю.
Бай Лу підняла очі.
- Просто хочу зрозуміти, що зі мною сталося.
Тай мовчки дивився на неї.
Потім сказав:
- Ми зрозуміємо.
Бай Лу здивовано подивилася на нього.
- А ти?
Тай трохи розгубився.
- Якщо ти не проти.
На її обличчі з'явилася слабка усмішка.
- Не проти.
Лянь Чен, який стояв біля вікна, пирхнув.
- Оце вже схоже на план.
Шива кинула на нього погляд.
- Ти можеш хоч раз не коментувати?
- Ні.
Усі засміялися.
Навіть Тай.
І саме в цю мить Бай Лу відчула щось дивне.
Цей сміх.
Ця кімната.
Люди поруч.
Наче вона вже колись була в такому моменті.
Наче це було її життя.
А потім перед очима промайнув інший образ.
Свято.
Багато людей.
Червоні стрічки із золотими візерунками коливалися на вітрі.
Квіти.
І Тай стоїть навпроти неї.
Він дивиться так, ніби чекає на її відповідь.
Бай Лу завмерла.
На мить їй здалося, що вона знає, що це за день.
Що саме мало відбутися.
Але спогад зник раніше, ніж вона встигла його втримати.
- Що? - одразу запитала Шива.
- Я щось побачила.
Тай перестав усміхатися.
- Що саме?
Бай Лу подивилася на нього.
- Там був ти.
Вона зробила паузу.
- І було свято.
Лянь Чен підняв брову.
- Уже цікавіше.
Шива усміхнулася.
- Не поспішай. Нехай згадує сама.
Бай Лу кивнула.
Але Тай усе ще дивився на неї.
Він не знав, що це був за день.
Не знав, чому його серце забилося швидше.
Та вперше за довгі роки в нього з'явилося відчуття, що пошуки справді наближаються до кінця.
І, можливо, те, що він втратив, було набагато важливішим, ніж він досі міг собі уявити.