Те,що сховали в темряві

Ніхто не рушив одразу.
Перед ними темнів вузький прохід між камінням.
Бай Лу все ще дивилася на знак.
- Я впевнена, що бачила це раніше.
- У спогаді? - запитала Шива.
- Так.
Тай підійшов ближче.
- Що ще ти бачила?
Бай Лу заплющила очі, намагаючись утримати образ.
- Вогонь... і когось поруч.
- Кого?
Вона похитала головою.
- Не знаю.
Тай уважно подивився на знак.
- Я теж його пам'ятаю.
Лянь Чен здивовано глянув на нього.
- Ти ж ніколи не був тут. Принаймні не пам'ятаєш цього.
- Знаю.
Тай провів пальцями по каменю.
- Але рука сама знає, куди натиснути.
- Тай, не-
Клац.
Усередині каменю щось провернулося.
Шива відступила.
- Ти зараз серйозно?
Тай сам здивувався не менше за неї.
Кам'яна стіна повільно відійшла вбік, відкриваючи вузький прохід.
З печери потягнуло холодом.
Лянь Чен подивився на Тая.
- Ну що ж. Тепер я офіційно шкодую, що розпитував людей у селі.
Шива зітхнула.
- Я теж.
Бай Лу першою ступила всередину.
- Бай Лу, зачекай! - Шива рушила за нею.
Тай і Лянь Чен пішли слідом.
Печера виявилася набагато глибшою, ніж здавалося ззовні.
На стінах виднілися старі написи.
Деякі стерлися настільки, що прочитати їх було неможливо.
Але один символ Бай Лу впізнала одразу.
Вона зупинилася.
- Це...
Тай підійшов ближче.
На камені був вирізаний знак дракона, переплетений із полум'ям.
- Дракон і фенікс, - тихо сказав він.
Лянь Чен провів рукою по стіні.
- Тут явно хтось щось приховував.
- Або охороняв, - додала Шива.
Вони рушили далі.
Через кілька хвилин тунель вивів їх у невелику залу.
Посередині стояв кам'яний постамент.
На ньому лежав старий предмет, накритий тканиною.
Бай Лу зупинилася.
Її серце забилося швидше.
- Я знаю, що це.
- Що? - запитала Шива.
- Не знаю...
Вона сама розсердилася на ці слова.
Знову це.
Вона знала, але не могла згадати.
Тай підійшов до постаменту.
Щойно його пальці торкнулися тканини, у голові спалахнув образ.
Війна.
Двоє дітей.
Дівчина стискає його руку.
Вони ховаються за кам'яною стіною.
Потім голос:
- Якщо ми колись повернемося сюди, ти мусиш пам'ятати.
Тай різко відсмикнув руку.
Бай Лу дивилася на нього.
- Що ти побачив?
Він повільно підняв голову.
- Тебе.
Вона завмерла.
- Мене?
- Так.
Тай замовк.
- Але ти була молодшою.
Шива опустила погляд.
Вона вже здогадувалася, про який час ідеться.
Бай Лу підійшла до нього.
- А що ми тут робили?
Тай похитав головою.
- Не знаю.
Лянь Чен обережно зняв тканину.
Під нею лежав невеликий металевий ключ.
На його поверхні був той самий знак, що й біля входу.
Бай Лу дивилася на нього кілька секунд.
А потім прошепотіла:
- Він відкриває щось.
Тай узяв ключ.
Цього разу спогад прийшов до них обох.
Темний коридор.
Зачинені двері.
І голос, який вони обоє почули абсолютно чітко:
- Якщо ви повернулися, значить, настав час дізнатися правду.
Світло в печері раптом згасло.
А за ними з гуркотом зачинився вхід.