Історія одного дракона

45.Ім'я,що повернулося з минулого

Тай і Лянь Чен зупинилися біля невеликого будинку на околиці села. Дорога виявилася довшою, ніж вони розраховували, а знайти місце для ночівлі досі не вдалося.

— Якщо й тут немає вільної кімнати, доведеться спати просто неба, — зітхнув Лянь Чен. — А я, між іншим, ще не настільки відчайдушний мандрівник.

— Ти говориш так, ніби я змушую тебе йти за мною, — відказав Тай.

— А хіба ні? Хтось же має стежити, щоб ти не забував про звичайні людські потреби. Наприклад, про сон і їжу.

Тай лише похитав головою. Суперечка з Лянь Ченом навряд чи могла привести до чогось путнього, тож він не став відповідати.

Його супутник постукав у двері.

У кімнаті Бай Лу сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги. Шива влаштувалася поруч. Розмова, яку вони щойно завершили, не давала спокою жодній із них.

— Ти справді не знаєш, звідки взялося це ім’я? — знову запитала Шива.

Бай Лу похитала головою.

— Ні. Я навіть не знаю, чому вимовила його. Воно просто виникло в моїх думках, ніби я згадала щось давно забуте.

— Тай, — тихо повторила Шива. — Ти ніколи раніше не чула цього імені?

— Не пам’ятаю.

Шива уважно подивилася на подругу.

— А що ти відчула, коли вимовила його?

Бай Лу замислилася. Вона й сама намагалася зрозуміти дивне відчуття, що виникло в ту мить. Ім’я з’явилося нізвідки, але щойно зірвалося з її вуст, у грудях щось озвалося болісним теплом. Наче вона на мить наблизилася до чогось важливого, а тоді знову втратила це.

— Ніби я чекала на когось, — нарешті відповіла вона. — Довго чекала. Але не знаю, на кого.

Шива помовчала, обдумуючи її слова.

— Можливо, це пов’язано з твоїм минулим.

— А якщо я згадаю щось погане?

— Тоді ми впораємося з цим разом.

Бай Лу ледь усміхнулася. Вона довіряла Шиві й знала, що подруга не залишить її саму перед обличчям невідомого. Та навіть ця впевненість не могла вгамувати тривогу, яка поволі зароджувалася всередині.

Раптом у двері постукали.

Шива підвелася.

— Залишайся тут. Я подивлюся, хто прийшов.

Вона вийшла, а Бай Лу залишилася на ліжку, втупившись у підлогу.

Тай.

Чому це ім’я здавалося їй таким важливим? І чому від самої думки про нього в душі здіймалося дивне хвилювання?

Шива відчинила двері й побачила двох чоловіків. Той, що стояв попереду, мав привітний вигляд, тоді як його супутник мовчки оглядав подвір’я.

— Перепрошуємо за турботу, — заговорив перший. — Ми щойно прибули до села й шукаємо місце для ночівлі. Чи є вільна кімната?

— Є. На скільки днів плануєте залишитися?

— Поки що не знаємо. Спершу хочемо відпочити після дороги. Я Лянь Чен, а це Тай.

Почувши останнє ім’я, Шива мимоволі перевела погляд на другого чоловіка.

Тай.

Той самий, про якого вони щойно говорили з Бай Лу.

Вона уважніше придивилася до незнайомця. Звичайний збіг? Цілком можливо. Проте після дивних слів подруги це ім’я вже не здавалося їй випадковим.

— Заходьте. Покажу вам кімнату.

— Дякую. Ви навіть не уявляєте, наскільки вчасно ми до вас завітали, — з полегшенням промовив Лянь Чен. — Ще трохи, і мій супутник переконав би мене, що ночівля під деревом — чудова пригода.

— Я нічого такого не казав, — озвався Тай.

— Але ж подумав!

Шива ледь усміхнулася й пропустила їх усередину.

Щойно Тай переступив поріг, його охопило незрозуміле хвилювання. Він не міг пояснити його причину, та раптом відчув, ніби опинився в місці, яке колись знав. Це відчуття було настільки несподіваним, що він мимоволі сповільнив крок.

— Усе гаразд? — тихо запитав Лянь Чен.

— Так.

— Звісно. Знову твоя улюблена відповідь.

Тай промовчав. Він і сам не розумів, що з ним відбувається.

Саме тоді з кімнати долинув голос Бай Лу:

— Шиво, хто прийшов?

— Мандрівники. Шукають місце для ночівлі, — відповіла та.

— Зрозуміло. Я хотіла запитати…

Бай Лу підвелася й вийшла в коридор, не закінчивши фрази.

Її слова обірвалися, щойно вона побачила незнайомця.

Тай повернувся на звук її голосу.

Їхні погляди зустрілися.

І в ту саму мить усе навколо зникло.

Бай Лу більше не бачила ні коридору, ні людей перед собою. Перед очима розгорнувся інший світ — залитий сонцем сад, де над кам’яною стежкою схилялися квітучі гілки сакури. Біло-рожеві пелюстки кружляли в повітрі, осідали на землі й заплутувалися в довгому волоссі дівчини, яка бігла вперед, сміючись.

Позаду лунали швидкі кроки.

— Мія, зачекай!

Дівчина озирнулася.

Чоловік наздогнав її й схопив за руку. Його обличчя залишалося нечітким, наче прихованим легкою імлою, але кожна інша деталь здавалася справжньою. Тепла долоня, міцні пальці, знайомий голос — усе викликало в ній таку ніжність, що на мить перехопило подих.

— Ти знову втекла від мене, — сказав він із удаваним докором.

— А ти знову запізнився!

Дівчина засміялася й потягнула його за собою. Він не опирався. Їхні руки залишалися з’єднаними, а сонячне світло зігрівало обличчя.

Бай Лу відчула, як у грудях розливається щемкий біль.

Вона хотіла побачити чоловіка. Зрозуміти, хто він і чому його голос відгукувався в її душі такою незбагненною ніжністю.

Та щойно дівчина повернулася до нього обличчям, спогад урвався.

Бай Лу похитнулася й ухопилася за стіну, намагаючись утриматися на ногах.

Тай теж завмер.

Він побачив той самий сад. Відчув у своїй долоні пальці дівчини, почув її дзвінкий сміх. Біле вбрання майоріло на вітрі, а між ними кружляли пелюстки сакури.

Він не пам’ятав цього місця. Не міг пригадати, коли востаннє чув такий сміх.

Проте дотик її руки здавався ріднішим за будь-який спогад.

Він намагався розгледіти обличчя дівчини, та щоразу, коли майже торкався пам’яті, та вислизала, залишаючи по собі порожнечу й незрозумілий біль.

Тай мимоволі простягнув руку вперед.

— Ти…

Слово завмерло на його вустах.

— Бай Лу! — Шива підхопила подругу за лікоть. — Що сталося?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше