Ціна помилки

Тай різко обернувся до Лі Хуня.
- Ти знаєш більше, ніж кажеш.
Лі Хунь мовчав.
- Я запитую востаннє. Де Мія?
- Я не знаю.
- Брешеш.
Тай зробив крок уперед.
- Ти знав про печеру. Знав про незнайомця. Знав про Печатку. І весь цей час мовчав.
Лі Хунь опустив голову.
- Так.
У кімнаті запала тиша.
- Ти зрадив нас.
Лі Хунь не заперечив.
- Так.
Тай завмер.
Він очікував виправдань.
Заперечень.
Брехні.
А почув лише одне слово.
- Навіщо?
Лі Хунь важко видихнув.
- Я думав, що так буде краще.
- Для кого?
- Для Мії.
Тай стиснув кулаки.
- Ти дозволив їй піти до нього.
- Я думав, що зможу повернути її потім.
- Ти думав?!
Голос Тая пролунав так різко, що Лі Хунь здригнувся.
- Я помилився.
- Ти не просто помилився.
Тай підняв руку.
Навколо нього почала збиратися сила.
Лі Хунь зрозумів усе надто пізно.
- Тай...
- Не називай мене так.
- Дай мені пояснити.
- Ти мав можливість пояснити раніше.
Лі Хунь зробив крок назад.
- Я зрозумів, що зробив помилку. Я хотів усе виправити.
- Але було пізно.
- Так.
Тай дивився на нього кілька секунд.
У його очах не залишилося сумнівів.
- Тоді ти знаєш, що буде далі.
Лі Хунь заплющив очі.
- Знаю.
Тай прошепотів слова закляття.
Світло спалахнуло навколо Лі Хуня.
Він навіть не намагався чинити опір.
- Передай Мії...
Тай завмер.
- Що?
Лі Хунь подивився йому в очі.
- Що я справді хотів її захистити.
Тай нічого не відповів.
Закляття замкнулося.
Лі Хунь зник у спалаху світла.
Тиша повернулася так само швидко, як і прийшла.
Тай опустив руку.
Його погляд залишався холодним.
Але всередині вже не було перемоги.
Лише одне питання.
Де Мія?
І він ще не знав, що в цей самий момент вона стояла зовсім в іншому місці...
і вже не пам'ятала навіть його імені.