Голос із минулого

 Хто це сказав?
Лі Хунь не відповів.
Мія кілька секунд дивилася на нього, а потім тихо сказала:
- Ви знову мовчите.
- Бо іноді мовчання безпечніше за правду.
- Для кого?
Лі Хунь подивився їй в очі.
- Для тебе.
Мія гірко усміхнулася.
- Ви викрали мене, тримаєте в печері й розповідаєте, що все це заради моєї безпеки.
- Саме так.
- Ви навіть не чуєте, наскільки безглуздо це звучить?
Дракон тихо засміявся.
- А вона справді стала гострішою.
- Ти можеш припинити це повторювати? - роздратовано запитала Мія.
- Можу.
- Тоді припини.
- Добре.
Пауза.
- Але вона справді стала гострішою.
Мія закотила очі.
- Ненавиджу вас обох.
- Це взаємно, - абсолютно спокійно відповів дракон.
Лі Хунь кинув на нього погляд.
- Не допомагаєш.
- Я знаю.
Мія вже хотіла щось сказати, але помітила інше.
На кам'яній стіні світіння поступово згасало.
Проте один символ залишився.
Він відрізнявся від знака «Тихої Зірки».
Три тонкі лінії перетиналися посередині, утворюючи дивний знак.
Мія нахилила голову.
- Я його знаю.
Лі Хунь миттєво напружився.
- Звідки?
- Не знаю.
Вона торкнулася скроні.
- Просто знаю.
Перед очима знову промайнув уривок спогаду.
Велика зала.
Чиїсь голоси.
Срібний кубок на столі.
І жіночий голос - тихий, але напрочуд чіткий:
- Не довіряй тому, хто прийде першим.
Мія різко розплющила очі.
- Я згадала дещо.
Лі Хунь підійшов ближче.
- Що саме?
- Не знаю. Але це був жіночий голос.
Дракон перестав усміхатися.
- Жіночий?
Мія кивнула.
- Вона сказала, щоб я не довіряла тому, хто прийде першим.
Лі Хунь мовчав.
Мія одразу це помітила.
- Ви знаєте, хто це.
- Ні.
- Знову брешеш.
- Міє...
- Хто прийшов першим?
Лі Хунь не відповів.
Мія зробила крок назад.
- Ви?
У печері запала тиша.
Дракон повільно відвів погляд.
Мія відчула, як усередині все стислося.
- Це були ви.
Лі Хунь не заперечив.
І саме це налякало її найбільше.
Вона ще раз подивилася на знак на стіні.
Тепер він уже не здавався їй чужим.
Навпаки.
Їй здавалося, що колись вона бачила його сотні разів.
І що ця жінка знала набагато більше, ніж Лі Хунь хотів їй розповісти.