Піднесення квітів

— Пророцтво справді почало здійснюватися.
Після слів служителя на площі запала тиша.
Ніхто більше не ставив запитань. Люди лише дивилися на Мію та Тая, ніби намагалися усвідомити значення того, що щойно почули.
Служитель повільно опустив руку й перевів погляд на старійшин.
Один із них зробив крок уперед.
— Якщо пророцтво справді почало здійснюватися, настав час провести ритуал.
Мія здивовано подивилася на нього.
— Який ритуал?
— Піднесення квітів.
Тай насупився.
— Той самий, про який говорять у старих легендах?
Старійшина кивнув.
— Саме той.
Він повів їх до храмового двору.
Мія йшла поруч із Таєм, але її погляд раз у раз повертався до людей, які залишалися позаду. Ніхто вже не дивився на неї зі страхом. У їхніх очах було щось інше — подив, захоплення і безліч запитань, на які поки не існувало відповідей.
Коли вони увійшли до двору, Мія зупинилася.
Перед нею височіла статуя.
Її власна статуя.
Вона вже знала, кого зображував камінь. Після подій останніх днів приховувати це не мало сенсу. Але щоразу, коли Мія дивилася на своє кам'яне обличчя, всередині виникало дивне відчуття.
Наче вона дивилася на частину життя, яку втратила.
Біля постаменту лежало кілька порожніх кошиків.
— А де квіти? — запитав Тай.
Старійшина ледь усміхнувся.
— Їх ще немає.
Мія здивовано подивилася на нього.
— Як це?
Старійшина дістав невелику торбинку.
— Квіти не приносять готовими. Їх вирощують під час самого ритуалу.
Він розкрив торбинку.
На його долоні лежало кілька маленьких зернят.
— Насіння?
— Саме так.
Тай уважно подивився на старійшину.
— Але хіба цей ритуал не проводиться у світі смертних?
— Проводиться, — відповів той. — І саме тому він має особливе значення.
Старійшина поглянув на Мію.
— Цей ритуал можливий лише тоді, коли сходяться три народи: дракони, боги та смертні.
Мія перевела погляд на Тая.
— Три народи...
— Але є ще четверті, — тихо додав старійшина.
З-за його спини вийшов інший чоловік.
Мія впізнала його. Він був одним зі старійшин клану, яких бачила раніше. Упродовж усієї розмови він залишався серед них і майже не втручався.
Тепер він підійшов ближче.
— Тиха Зірка, — сказав він.
Тай уважно подивився на нього.
— Але ви не народ.
— Ні, — відповів старійшина. — Ми хранителі.
Він узяв одне зернятко.
— Колись цей обряд був створений не лише для того, щоб вшанувати богиню. Він нагадував усім про те, що світ тримається не на одній силі.
Він поклав зернятко в землю.
— Дракони.
Тай зробив крок уперед і поклав своє.
— Боги.
Мія опустила зернятко поруч.
— Смертні.
Останнє старійшина залишив у своїй долоні.
— І Тиха Зірка.
Він посадив його в землю.
Чотири зернятка.
Чотири сили.
На мить нічого не відбувалося.
А потім земля ледь помітно засвітилася.
Мія затамувала подих.
З-під землі пробилися маленькі паростки.
Вони росли просто на очах. Тонкі стебла тягнулися вгору, вкриваючись зеленим листям. На їхніх верхівках почали розкриватися бутони.
Перший.
Другий.
Третій.
А за мить перед ними вже стояли квіти.
Мія не могла відвести від них погляду.
— Отже, ось звідки вони беруться...
— Так, — відповів старійшина. — Саме тому їх називають квітами пам'яті.
Мія подивилася на статую.
— І їх підносять їй?
— Їй.
Старійшина кивнув.
— Не як жертву. І не тому, що вона вимагала поклоніння.
Він поклав руку на серце.
— Їх підносять на знак вдячності. За те, що колись було зроблено заради цього світу.
Мія мовчала.
Чомусь ці слова боляче відгукнулися всередині.
— Тепер ти маєш зробити те, що робили до тебе багато поколінь, — сказав старійшина.
Мія підійшла до квітів.
Вона взяла одну білу квітку й обережно поклала біля підніжжя статуї.
Тай зробив те саме.
Після цього старійшина дістав дві стрічки.
Одну червону.
Іншу золоту.
— Ці стрічки з'явилися в традиції набагато пізніше, — пояснив він.
Мія уважно дивилася на них.
— Червона — символ драконів, — продовжив старійшина. — Їхньої сили, вогню та волі.
Він підняв золоту стрічку.
— А золота — символ богів. Світла, мудрості та небесної сили.
Тай подивився на дві стрічки.
— А навіщо їх поєднувати?
Старійшина поглянув на них обох.
— Бо окремо вони означають лише два народи. Разом — союз.
Він повільно поклав червону стрічку поверх золотої.
— Коли двоє обирають одне одного, вони пов'язують свої долі так само, як ці стрічки.
Мія перевела погляд на Тая.
— Це частина ритуалу?
— Найважливіша.
Старійшина простягнув червону стрічку Таю, а золоту — Мії.
— Зробіть свій вибір добровільно. Бо цей вузол не можна зав'язати за когось.
Тай подивився Мії в очі.
— Я свій вибір уже зробив.
Мія усміхнулася.
— Я теж.
Вони разом узяли стрічки.
Тай зав'язав червону, а Мія — золоту.
Потім їхні руки зустрілися посередині.
Старійшина обережно з'єднав кінці двох стрічок одним вузлом.
— Відтепер вони символізують не окремі сили, — промовив він. — А дві долі, які добровільно стали однією.
На площі, що виднілася за аркою, люди почали тихо перешіптуватися.
Хтось усміхався.
Хтось витер сльозу.
Тай поглянув на Мію.
— Схоже, нас щойно заручили без жодної пропозиції.
Мія тихо засміялася.
— Можливо, ти просто надто довго думав.
— Тоді доведеться виправлятися.
Він узяв її за руку.
Цього разу Мія не відсторонилася.
Навпаки — стиснула його пальці.
Старійшина дивився на них мовчки.
А біля статуї Мії лежали свіжі квіти, вирощені із насіння чотирьох сил.
Драконів.
Богів.
Смертних.
І Тихої Зірки.
Ніхто з них ще не знав, наскільки важливим стане цей день.
Але десь далеко хтось уже знав.
І просто чекав свого часу.