Підказка

Фень Хуань ще раз узяв лист.
Він перевернув його, уважно оглянув краї, потім підніс ближче до полум'я свічки.
— Тут щось не так.
Спочатку нічого не відбулося.
Фень Хуань трохи наблизив аркуш до вогню, стежачи, щоб полум'я не торкнулося паперу.
За кілька секунд на його поверхні почали проступати тонкі, майже невидимі лінії.
— Там щось з'являється, — тихо сказала Лянь Жуо.
Усі нахилилися ближче.
Поступово прихований напис став чіткішим.
Кілька слів були пов'язані з чорним каменем і старою Печаткою.
Шень Юй перевів погляд на камінь.
— Отже, лист залишили не просто для того, щоб нас налякати.
— Схоже на те, — відповів Фень Хуань.
Один із церберів, який до цього мовчки стояв осторонь, підійшов до чорного каменю.
Він довго вдивлявся в його поверхню.
— Зачекайте.
Усі повернулися до нього.
Цербер нахилився ближче, але не торкнувся каменю.
— Я знаю цей знак.
— Який саме? — запитав Лунь Шень.
Цербер указав на символ на камені.
— Цей.
На кілька секунд він замовк.
— Це знак забороненої магії.
У залі стало тихо.
— Забороненої навіть для церберів? — запитав Фень Хуань.
— Саме тому я його впізнав.
Цербер перевів погляд на камінь.
— Таку магію заборонили багато років тому.
— Чому? — запитала Лянь Жуо.
Він не поспішав відповідати.
— Той, хто постійно нею користується, поступово втрачає контроль над собою.
— Наскільки серйозні наслідки? — запитав Шень Юй.
— Спочатку змінюється ставлення до власної сили. Потім той, хто користується нею, перестає розрізняти ворога й того, кого повинен захищати.
Цербер на мить замовк.
— А згодом може захотіти знищити всіх, хто стане на його шляху.
Ніхто не відповів.
Фень Хуань знову подивився на чорний камінь.
— То цей камінь належав церберам?
— Належав, — уточнив цербер. — Колись.
— Що сталося з Печаткою?
Він похитав головою.
— Її втратили багато років тому.
— І ви не знали, де вона?
— Ні.
Уперше напруга в залі трохи послабилася.
Принаймні тепер вони знали, кому колись належав камінь.
Але це породило нове питання.
Якщо Печатку втратили багато років тому, хто знайшов її тепер?
— Перевіримо старі записи, — сказав Фень Хуань.
Писар та його помічники знову взялися до сувоїв.
Один за одним вони переглядали старі документи.
Лянь Жуо розгорнула черговий сувій і раптом зупинилася.
— Тут щось є.
Усі підійшли ближче.
Сувій був дуже старим. Чорнило місцями майже стерлося, але кілька рядків залишалися читабельними.
Лянь Жуо повільно прочитала:
— «Коли Печатка залишить свого хранителя, межа стане слабкою...»
Усі мовчали.
Вона перевела погляд нижче.
— «Той, хто носить знак, не завжди є тим, хто служить йому».
Цербер нахмурився.
— Отже, сам знак не доводить, що це зробили ми.
— Не доводить, — погодився Лу Сюань.
Фень Хуань знову подивився на білий конверт.
— Тоді чому його залишили саме серед наших записів?
Відповіді не було.
Його погляд ковзнув до дивного символу на конверті.
І тут Фень Хуань знову згадав реакцію Лу Сюаня.
А потім — Лянь Жуо.
— До речі...
Він подивився на них обох.
— Чому ви з донькою так відреагували на знак на конверті?
Лянь Жуо мовчала.
Лу Сюань теж не відповів одразу.
— Ви щось знаєте? — продовжив Фень Хуань.
Глава клану повільно підняв очі.
— Знаю.
Усі чекали продовження.
Лу Сюань подивився на старий символ.
— Цей знак пов'язаний із минулим нашого клану.
— Наскільки давнім? — запитав Шень Юй.
Лу Сюань на мить замовк.
— Настільки, що ми давно перестали його використовувати.
— Чому?
Він стиснув край сувою.
— Через зраду.
У залі знову запала тиша.
Фень Хуань не відводив від нього погляду.
— Хто зрадив?
Лу Сюань повільно перевів на нього очі.
— Один із тих, кому довіряли найбільше.
Лянь Жуо мовчки дивилася на батька.
На столі лежав старий сувій.
Поруч — чорний камінь.
А між ними — білий конверт із символом, який повернув у їхнє життя давно поховане минуле.
І тепер залишалося лише одне питання:
чому цей знак з'явився саме зараз?