Невідомий із тіні

Коли невідомий зник так само раптово, як і з'явився, у печері запанувала моторошна тиша.
Ніхто не поспішав заговорити. Здавалося, навіть повітря стало важчим, а стіни печери ще зберігали відлуння його голосу. Полум'я факелів ледь помітно тремтіло, хоча протягу не було.
Бог-зрадник повільно стиснув і розтиснув пальці, хрустнувши кісточками.
- Хто це в біса такий? - нарешті порушив він тишу. - Звідки він узявся? І як він нас знайшов?
Відповіді не було.
Кожен намагався осмислити побачене. Найбільше лякало навіть не те, що незнайомець зміг проникнути до їхнього сховища непоміченим. Лякало інше - ніхто з них не відчув його наближення.
Дракон, який досі дивився на місце, де щойно стояв незнайомець, тихо цокнув язиком.
- Неважливо, хто він, - холодно промовив він. - Якщо він справді готовий допомогти, це буде нам на руку.
- Ти серйозно? - різко кинув бог-зрадник. - Ми навіть не знаємо, хто він!
- А ви хіба не відчули його ауру?
Після цих слів усі переглянулися.
Відчули.
І саме це змушувало їх мовчати.
Присутність незнайомця була дивною. Вона не нагадувала звичайну магію - ні божественну, ні драконячу. Від неї по шкірі пробігав холод, а інстинкти кричали триматися подалі. Та водночас у цій силі було щось дивно знайоме, наче вони вже колись стояли поруч із подібною могутністю, але забули, де саме.
Один із присутніх магів обережно прикрив очі, намагаючись відновити залишки енергії в повітрі.
Його обличчя поступово зблідло.
- Це неможливо...
- Що? - запитав хтось.
- Його сила... - маг ковтнув і похитав головою. - Я навіть не можу визначити її межі.
У печері знову запала тиша.
Дракон повільно потер підборіддя, замислившись.
- Тоді, можливо, саме він нам і потрібен.
- Можливо, - невпевнено відповів бог.
Він ще раз подивився на темний прохід, де зник незнайомець.
- Але якщо він настільки сильний... чому він вирішив допомогти саме нам?
Цього разу ніхто не знайшов відповіді.
А десь далеко, за межами печери, у темряві почувся тихий сміх.
Незнайомець не поспішав.
Він знав, що вони погодяться.
Адже тепер у них був спільний ворог.
І він чудово знав, як змусити їх повірити, що вони потрібні одне одному.