Тінь серед союзників

У залі перемовин панувала напружена тиша.
Цього разу ніхто не дозволяв собі бути безтурботним. Після років війни, зрад і втрат усі знали: найбільша небезпека часто приходить не з-за стін, а звідти, звідки її ніхто не чекає.
Саме тому перед зустріччю перевірили кожного, хто мав увійти до зали.
Охорона стояла біля входів. Воїни уважно стежили за кожним рухом. Навіть найменша підозріла дія могла змінити все.
За одним столом сиділи ті, хто ще недавно вважав один одного ворогами.
Боги й дракони.
Вони говорили про мир, але ніхто не забував, скільки крові було пролито заради цієї миті.
Серед присутніх стояв один із воїнів.
Він не привертав уваги.
Не говорив.
Не рухався без причини.
А потім його рука ледь помітно піднялася.
Кінчиком пальця він тричі торкнувся свого носа.
Раз.
Другий.
Третій.
Для більшості це був звичайний жест.
Але не для тих, хто звик помічати деталі.
Фень Хуань одразу змінився в обличчі.
Він більше не слухав суперечку за столом.
Його увага була прикута до воїна.
Шень Юй теж помітив зміну.
- Там щось не так, - тихо сказав він.
Охорона непомітно почала рухатися.
Але сигнал уже був переданий.
В іншому кінці зали інший чоловік різко завмер.
На перший погляд він виглядав таким самим, як усі.
Та за мить його обличчя змінилося.
Ніби він прокинувся від довгого сну.
- Що?.. - прошепотів він.
Його погляд бігав по залу.
- Де я?..
Він дивився на присутніх із щирим страхом.
Наче сам не розумів, чому всі дивляться на нього.
- Я... не пам'ятаю...
Охорона вже рушила до нього.
Але чоловік раптом схопився за мішок біля пояса.
Його руки тремтіли.
- Ні... я не хочу...
Здавалося, він намагався боротися з чимось невидимим.
Та тіло більше не слухалося його.
Він вихопив мішок і кинув його на підлогу.
Тканина розірвалася.
По кам'яних плитах розсипалися чорні камені.
У залі стало холодно.
Навіть найстарші жерці відчули небезпеку.
- Відійти! - наказав Фень Хуань.
Але вже було пізно.
Чоловік дивився на чорне каміння, ніби тільки зараз зрозумів, що зробив.
- Що... я зробив?..
Його обличчя зблідло.
Сила, яка тримала його, почала зникати.
Він упав.
Тіло стало нерухомим.
Навколо нього не залишилося нічого, що могло б пояснити, хто керував ним.
Жерці одразу кинулися перевіряти залишки енергії.
Вони шукали слід.
Будь-який знак.
Будь-яку підказку.
Але через деякий час старший жрець повільно підвів голову.
- Нічого.
Усі мовчки дивилися на нього.
- Немає його сліду, - продовжив жрець. - Ні магії. Ні зв'язку. Ні навіть відбитку того, хто ним керував.
У залі стало моторошно тихо.
Але раптом один із воїнів помітив інше.
Того, хто подав сигнал.
Він досі стояв серед присутніх.
Живий.
Його схопили, але він не чинив опору.
- Хто ти? - запитав Шень Юй.
Чоловік мовчав.
Його очі були порожніми.
Він чув слова, але ніби не розумів їхнього значення.
Жерці спробували перевірити його пам'ять.
Через деякий час вони відступили.
- Він живий, - сказав один із них. - Але його свідомість пошкоджена.
- Він пам'ятає щось? - запитав Фень Хуань.
Жрець похитав головою.
- Лише своє ім'я. Усе, що пов'язане з цим днем... зникло.
Усі зрозуміли.
Ворог залишив їм свідка.
Але зробив так, щоб цей свідок не міг нічого розповісти.
Шень Юй подивився на чорні камені.
- Вони не хотіли перемогти нас сьогодні.
Фень Хуань перевів погляд на зал.
- Вони хотіли показати, що можуть дістатися до нас навіть тут.
І це було найстрашніше.
Бо тепер питання було не в тому, хто напав.
А в тому...
хто зміг зробити так, щоб двоє людей стали лише частинами чужого плану.
А десь далеко, у темряві, невідомий ворог зробив свій перший крок.