Перевірка

Рішення перевірити старі записи було прийнято.

Поки писарі готували документи, перемовини продовжилися. Охорону посилили непомітно, не змінюючи звичного порядку. Ніхто не хотів показувати тому, хто спостерігав за ними, що його присутність уже помітили.

Здавалося, цього мало вистачити.

Але небезпека вже була всередині.

Серед воїнів стояв чоловік, на якого ніхто не звертав особливої уваги. Він мовчав, не втручався в розмову й лише час від часу переводив погляд з одного присутнього на іншого.

А потім його рука ледь помітно піднялася.

Кінчиком пальця він тричі торкнувся свого носа.

Раз.

Другий.

Третій.

Для більшості це нічого не означало.

Та Фень Хуань помітив.

Його погляд одразу зупинився на воїнові.

Шень Юй теж простежив за його поглядом.

- Щось не так, - тихо промовив він.

Охорона почала непомітно наближатися.

Але було вже пізно.

В іншому кінці зали один із присутніх раптом завмер.

Його обличчя змінилося.

Наче він прокинувся після довгого сну.

- Де я?..

Чоловік розгублено озирнувся.

- Я... не пам'ятаю...

Охоронці рушили до нього.

Та він раптом схопився за мішок, що висів біля пояса.

Його руки тремтіли.

- Ні... я не хочу...

Він відступив на крок.

Потім ще на один.

Здавалося, чоловік намагався чинити опір чомусь, чого не бачив ніхто з присутніх.

- Зупиніться! - наказав Шень Юй.

Чоловік підняв голову.

На мить його погляд став порожнім.

А потім він різко вихопив мішок і кинув його на кам'яну підлогу.

Тканина розірвалася.

На плити випав чорний камінь.

- Відійти! - гучно наказав Фень Хуань.

У ту ж мить навколо каменю прокотилася хвиля темної енергії.

Смолоскипи згасли.

Повітря здригнулося.

Кількох воїнів відкинуло назад, а по поверхні Нефритового столу побігла тонка тріщина.

Жерці одразу почали створювати захисний бар'єр.

- Тримайте його!

Двоє воїнів кинулися до чоловіка.

Та той несподівано відштовхнув їх і знову схопився за голову.

- Ні... допоможіть мені...

Шень Юй опинився поруч.

- Хто тобою керує?

Чоловік подивився на нього.

В його очах був справжній страх.

- Я... не знаю...

Темна енергія навколо каменю знову здригнулася.

Старший жрець різко обернувся до Фень Хуаня.

- Його свідомість утримує чужа сила!

- Ти можеш розірвати зв'язок?

- Не знаю!

Жрець простягнув руку до чоловіка, намагаючись відчути джерело магії.

Мить.

Друга.

Потім він різко похитав головою.

- Я не можу його знайти!

Чоловік раптом перестав чинити опір.

Його плечі опустилися.

Він подивився на чорний камінь, ніби лише зараз зрозумів, що сталося.

- Що... я зробив?..

Це були його останні слова.

Його тіло безсило впало на кам'яну підлогу.

Жерці одразу кинулися до нього, але за кілька митей старший жрець повільно похитав головою.

- Він мертвий.

У залі запала тиша.

Фень Хуань перевів погляд на чорний камінь.

- Заберіть його. Обережно.

Жерці оточили камінь захисними чарами.

Але раптом Шень Юй помітив рух біля дальньої колони.

Той самий воїн.

Той, хто подав сигнал.

Він уже намагався непомітно відійти.

- Стій!

Двоє охоронців миттєво перегородили йому шлях.

Чоловік не чинив опору.

Лише опустив руки й мовчки дивився на них.

Шень Юй підійшов ближче.

- Ти знаєш, що щойно сталося?

Чоловік не відповів.

- Хто наказав тобі подати сигнал?

Тиша.

Фень Хуань уважно спостерігав за ним.

- Відведіть його до темниці.

Охоронці схопили чоловіка за руки.

Перед тим як його вивели, Лу Сюань ще раз поглянув на нього.

У його мовчанні було щось дивне.

Наче чоловік знав набагато більше, ніж хотів сказати.

Але зараз ніхто не став його допитувати.

Його час іще не настав.

Двері за полоненим зачинилися.

У залі залишилися чорний камінь, мертве тіло і безліч запитань.

А відповідь на одне з них тепер чекала в темниці.

Там, де полонений поки що мовчав.