Початок,,Тихої Зірки,,

Багато років тому, на самому початку війни, коли ще ніхто не знав, скільки горя вона принесе, далеко від палаців богів і драконів, серед густих лісів і неприступних гір, стояло невелике поселення клану «Тиха Зірка». Саме звідти почалася історія людей, яких через багато років покличуть представляти людський рід за столом переговорів.
Вони не були великою армією й не володіли надприродною силою. Вони були звичайними людьми, які поколіннями берегли знання, дисципліну та віру в те, що навіть людська воля здатна змінити хід долі.
Коли до них дійшли перші звістки про війну, голова клану негайно скликав усіх мешканців свого села та сусідніх поселень.
- Ми не зможемо зупинити богів чи драконів, - спокійно промовив він, дивлячись на людей. - Але ми можемо захистити тих, хто не здатен захистити себе.
Відтоді кожен день став підготовкою до неминучого. Люди навчалися володіти мечами, списами й луками, будували укріплення, готували пастки та чергували на гірських перевалах. Вони ще не володіли мистецтвом культивації, але знання, які передавалися в клані з покоління в покоління, допомагали їм виживати й боротися.
Минуло небагато часу, і війна дісталася їхніх земель.
Небо над селом розірвали гуркіт і полум'я. Високо над горами зійшлися в смертельному бою дракони та боги. Від ударів здригалася земля, а вогонь падав униз, підпалюючи ліси й будинки.
- Виведіть дітей, старих і всіх, хто не може тримати зброю! - наказав голова клану.
Жінки поспіхом вели малечу вузькими гірськими стежками до печер, прихованих серед скель. Там вони могли перечекати, поки воїни стримували небезпеку.
Решта залишилися боронити свої домівки.
Вони не могли змагатися з драконами силою. Вони билися так, як могли люди: прикривали одне одного щитами, засипали ворогів стрілами, рятували поранених, гасили пожежі та відводили мирних жителів у безпечні місця. Кожна хвилина, яку їм вдавалося виграти, рятувала чиєсь життя.
Лише надвечір битва почала стихати.
Люди одразу вирушили шукати тих, хто ще міг бути живим.
Серед згарищ вони знайшли тяжко пораненого воїна. Його обладунки були майже зруйновані, а тіло вкрите численними ранами.
- Він ще дихає! - вигукнув один із воїнів.
- Забирайте його! - без вагань наказав голова клану.
Під час битви небо постійно заливало яскраве сяйво духовної сили. Ніхто не міг розгледіти облич тих, хто воював угорі. Для людей незнайомець був лише ще одним пораненим, якого потрібно було врятувати.
Його перенесли до табору клану. Знахарі кілька днів боролися за його життя.
Лише на третій день чоловік повільно розплющив очі.
- Де я?.. - ледве чутно запитав він.
- У безпеці, - відповів голова клану. - Наші люди знайшли тебе після бою.
Незнайомець мовчки оглянув намет, а тоді здивовано подивився на людей.
- Ви... врятували мене?
- Ми врятували пораненого, - спокійно відповів голова клану. - Ми не знали, хто ти.
Після недовгої розмови незнайомець назвав своє ім'я й відкрив правду.
Він був головнокомандувачем війська богів.
У наметі запанувала тиша.
- Чому ви врятували мене? Ми навіть не були знайомі.
Голова клану ледь усміхнувся.
- Для нас не має значення, бог ти чи людина. Якщо хтось потребує допомоги, ми не маємо права пройти повз.
Головнокомандувач мовчав кілька секунд, а потім схилив голову.
- Я ніколи не забуду цього. Даю слово: поки триватиме ця війна, ми будемо допомагати одне одному.
Голова клану простягнув йому руку.
- Тоді нехай це буде нашою клятвою.
Так народився союз, про який не знали ні дракони, ні більшість богів. Саме завдяки йому клан «Тиха Зірка» став надійною опорою для людей та вірним союзником богів. І саме тому через багато років, коли світ нарешті отримав шанс на мир, саме голову цього клану запросили представляти людство за столом переговорів.