Нова надія

У залі запанувала тиша. Ніхто не міг повірити почутому.
— Тобто... переговори? Вони ж украли нашу святиню!
— Якщо чесно, мені здається, усе занадто гладко й дивно. Як божества змогли обійти нашу охорону й зняти захист із Печаті? Для цього ж потрібна кров драконів. Ви всі знаєте, що вона не така, як у інших.
Залою прокотився тихий шепіт.
— А й справді...
— Як це могло статися?..
Старійшини переглядалися. Хтось мовчки стискав кулаки, хтось похмуро дивився перед собою. Уперше за довгий час у залі з'явився сумнів.
— Можливо... ми чогось не знаємо, — тихо промовив один із радників.
Ніхто не відповів.
Голова клану повільно підвівся.
— Якщо ми хочемо знайти істину, доведеться вислухати й іншу сторону.
Його слова зависли в повітрі.
Заперечень не пролунало.
Тим часом у світі богів панувала не менша напруга.
У Великій воєнній залі головнокомандувачі схилилися над картою. Дерев'яні фігурки військ позначали майбутні напрямки наступу, але цього разу ніхто не поспішав їх пересувати.
Війна тривала занадто довго.
Вона забрала надто багато.
Двері відчинилися.
До зали швидко увійшов ад'ютант і низько вклонився.
— Володарю... від драконів надійшло послання.
Усі погляди звернулися до нього.
— Вони просять зібратися у Великому залі для переговорів.
Запала тиша.
Чути було лише потріскування смолоскипів.
Колись дракони вже надсилали послів.
Тоді їх ніхто не захотів навіть вислухати.
Фень Хуань злегка підняв брову й повільно прокрутив на пальці срібне кільце.
— Дайте мені п'ять хвилин.
Він розвернувся й неспішно попрямував до своїх покоїв.
Світло проникало крізь високі вікна, м'яко торкаючись білих стін. Золоті колони прикрашало різьблення із зображенням давніх битв, а всю задню стіну займав літопис історії богів — від їхньої появи до сьогодення.
Біля великої карти вже чекав Лунь Шень.
— Лунь Шене, що думаєш?
Той мовчки поглянув на карту.
— Якщо чесно... мені це не подобається. Ми стільки разів намагалися достукатися до них, а тепер вони самі просять про переговори. Надто все дивно.
Фень Хуань знову повільно прокрутив срібне кільце.
— Я теж так думаю.
Між ними запанувала тиша.
За вікном тихо шумів вітер.
— Але якщо це справжній шанс... — нарешті промовив він. — Ми не маємо права його втратити.
Лунь Шень ледь кивнув.
— Люди вже не витримують цієї війни.
Фень Хуань ще раз поглянув на карту.
Потім злегка підняв брову.
— Добре. Скликай усіх. Нехай підготують Великий зал.
На мить він замовк.
— І знайди голову клану «Тиха Зірка». За круглим столом люди повинні мати свій голос.
— Буде виконано.
Лунь Шень уклонився й вийшов.
Фень Хуань залишився наодинці.
Його погляд ще довго ковзав картою.
Ніби серед позначених міст і доріг він намагався знайти відповідь.
Та майбутнє вперто мовчало.
Далеко від палаців богів і драконів, серед неприступних гір, у печері, куди не проникало денне світло, дві постаті стояли біля стародавнього вівтаря.
— Вони все ж погодилися на переговори, — тихо промовив один із незнайомців.
Другий лише всміхнувся.
— Я знав, що колись вони почнуть ставити правильні запитання.
— І що тепер?
Усмішка стала ширшою.
— Тепер вони не повинні отримати відповіді.
Він простягнув руку до чорного кристала.
Усередині каменя повільно закрутився густий темний туман.
— Настав час зробити останній хід.
Полум'я свічок згасло одна за одною.
Темрява миттєво поглинула печеру.
Тієї ж ночі над світом пролетів холодний вітер.
Ніхто не звернув на нього уваги.
Попереду були переговори, здатні покласти край війні.
Та в тіні вже зробили свій хід.
І поки одні починали вірити в мир, інші готувалися перетворити цю надію на попіл.