Пророцтво, яке змінило світ

Ніхто не розумів, що відбувається.
Площа завмерла в тривожній тиші. Люди насторожено переглядалися, не наважуючись вимовити жодного слова.
Мія подивилася на Тая.
— Пам'ятаєш, як тоді на галявині ти запитав, чому я приходжу тобі уві сні?
— Звісно, пам'ятаю. Відтоді це питання не дає мені спокою.
Вона ледь усміхнулася й перевела погляд на старого служителя.
— Настав час. Розкажіть їм правду.
Старий повільно кивнув.
— Так... більше приховувати її не можна.
Він вийшов уперед.
— Щороку в цей день ви приносите квіти в дар богині й загадуєте найпотаємніші бажання. Так було багато поколінь. Але майже ніхто вже не пам'ятає, чому народилося це свято.
Натовп затих.
— Багато століть тому світ був зовсім іншим. Тоді війна охопила весь світ, а люди опинилися між двох вогнів.
З натовпу почувся тремтячий старечий голос:
— Моя мати... розповідала щось подібне. Але їй ніхто не повірив...
Служитель сумно всміхнувся.
— Бо ця історія стала забороненою. Її стирали з пам'яті поколінь.
Він продовжив:
— Війна тривала століттями. Палали міста, річки ставали червоними від крові, а люди втрачали все, що мали.
Площею прокотився важкий зітх.
— Коли стало зрозуміло, що ще трохи — і світ загине, ватажки сіли за стіл переговорів.
Довгі дні вони сперечалися. Мир здавався неможливим.
Та одного дня один із драконів підвівся.
— Коли мине багато століть і люди забудуть цю війну, спадкоємці людей і драконів повинні поєднати свої долі.
Площею прокотився здивований шепіт.
— Але вони не знатимуть, ким є, — продовжив служитель. — Обоє житимуть серед людей звичайним життям. Лише коли настане визначений день, доля відкриє їм істину. І тоді вони самі вирішать, чи готові стати містком між двома світами.
На площі запала така тиша, що було чути лише шелест квіткових пелюсток.
— Якщо вони відмовляться... або люди не навчаться жити без ненависті... давня угода буде зруйнована. І війна повернеться.
По натовпу пробігла хвиля тривоги.
— То виходить... — тихо прошепотіла якась жінка.
Та ніхто не наважився договорити.
Нарешті один із чоловіків запитав:
— Якщо це правда... чому заручини мають відбутися саме тут?
Служитель кивнув.
— Бо такою була умова угоди. Клан Тиха Зірка став її хранителем. Саме йому доручили знайти обох спадкоємців, провести заручини, благословити їхній союз і стежити, щоб давня клятва не була порушена.
Натовп вибухнув перешіптуванням.
Тоді вперед вийшов один зі старійшин.
— Але якщо цей клан існував стільки століть, чому ніхто так і не зміг його знайти?
Служитель ледь усміхнувся.
— Бо його місцезнаходження ніколи не було відкритим для всіх. Дорога до Тихої Зірки відкривалася лише тим, кого вона сама визнавала гідними. Для решти клан залишався лише старою легендою.
Він на мить замовк.
— Саме тому його майже стерли з пам'яті. З покоління в покоління люди забували не лише про хранителів, а й про справжню причину цього свята.
Знову запала тиша.
Служитель повільно перевів погляд на Мію, а потім на Тая.
У його очах промайнув смуток.
Наче він знав набагато більше, ніж мав право сказати.
Мія мовчала.
Тай відчув, як серце почало битися швидше. Кожне слово дивним чином відгукувалося всередині нього. Розум заперечував почуте, але душа ніби вже знала відповідь.
І саме цієї миті над площею здійнявся сильний вітер.
Пелюстки квітів зірвалися в повітря, закружляли над людьми, утворюючи сяйливий вир.
Раптом жертовник спалахнув сліпучим світлом.
Люди інстинктивно відступили назад, прикриваючи очі руками.
Ніхто вже не сумнівався.
Пророцтво почало здійснюватися.