День піднесення квітів

Минуло кілька днів, але за цей короткий час у житті Тая багато чого змінилося.
Наступного дня після зустрічі з незнайомкою він втратив матір.
Хвороба, з якою вона боролася так довго, виявилася сильнішою. Вона була доброю душею й усе життя багато працювала, майже ніколи не скаржачись на втому. Навіть коли сил майже не залишалося, намагалася усміхнутися синові й запевнити його, що все буде добре.
Останньої ночі Тай сидів біля її ліжка, тримаючи її за руку.
— Ти повинен жити далі, — тихо сказала вона.
— Я не хочу тебе втрачати, — прошепотів Тай.
Мати ледь усміхнулася.
— Тоді просто пам'ятай мене. І не дозволяй цьому світу зробити твоє серце черствим.
Це були її останні слова.
Тай намагався зібрати гроші на лікування, але врятувати її вже не вдалося.
Він не міг змиритися з її смертю.
Іноді йому здавалося, що ось-ось пролунає її лагідний голос, що вона покличе його із сусідньої кімнати. Та щоразу дім зустрічав його лише тишею.
Проте дивні зміни відбулися не лише в його житті.
Напередодні пан Яма почув від одного зі слуг про розмову Тая з монахом. Той говорив про Принцесу Піднебесся і про те, що вона може з'явитися під час свята.
Яма нічого не сказав, але ця звістка змусила його замислитися.
Якщо це правда, можливо, у нього з'явився шанс отримати те, чого він прагнув найбільше.
Відтоді пан Яма почав поводитися зовсім інакше.
Ще кілька днів тому він був тим самим жорстоким володарем, якого боялися всі навколо. А тепер уже не кричав через кожну дрібницю, іноді навіть відпускав працівників додому раніше й підвищив їм платню.
Люди не розуміли, що стало причиною таких змін.
Але надто багато всього змінилося за надто короткий час.
Серед працівників почали ходити тихі розмови й здогадки. Ніхто не наважувався відкрито говорити про пана Яму, та кожен відчував: щось сталося.
Тим часом змінилося й життя Тая.
Він більше не лише збирав квіти до свят та допомагав прибирати конюшню. Пан Яма доручив йому доглядати за садами — ймовірно, його вразили старанність хлопця та квіти, які той вирощував.
Відтоді Тай став садівником.
І ось настав День піднесення квітів.
Місто готувалося до свята ще від самого ранку.
На вулицях розвішували червоні та золоті стрічки, прикрашали будинки квітами, запалювали ліхтарі. Люди поспішали на центральну площу, несучи кошики з найкращими квітами.
Тай теж вирушив туди.
Він ніс кошик із білими квітами, які виростив власноруч.
Поруч бігали Міка та Міла, допомагаючи йому прикрашати площу.
Натовп поступово заповнював вулиці. Звідусіль долинали розмови, сміх і тихий передзвін прикрас.
У центрі площі височіла статуя Принцеси Піднебесся.
У руках вона тримала білу квітку, а навколо постаменту люди залишали свої дари.
Для мешканців селища вона була лише давньою богинею, якій вони щороку приносили квіти та молитви.
Ніхто не знав, чи справді вона колись приходила до них.
Ніхто не очікував побачити її цього дня.
Тай краєм ока поглянув на пана Яму — і завмер.
Той поводився зовсім не так, як зазвичай.
Не було ані звичної зверхності, ані холодного погляду. Яма мовчки стояв, опустивши голову, наче його щось непокоїло.
Тай мимоволі затримав на ньому погляд.
Це помітили й інші.
Проте ніхто не наважувався порушити тишу.
У повітрі відчувалося дивне, незрозуміле напруження.
Ніби саме свято затамувало подих, очікуючи на щось, чого ще ніхто не міг передбачити.