Та,що приходила у сні

Тай довго не міг повірити власним очам.
Та коли дівчина першою ступила йому назустріч, він затамував подих. Боявся, що вона знову зникне, як це вже не раз траплялося в його снах.
Але цього разу вона не зникла.
Вона заговорила першою:
— Привіт. А що ти тут робиш?
Тай зібрався з думками.
— Збираю квіти для підношення.
Він трохи помовчав, а тоді запитав:
— А ти що тут робиш? Чому сама?
На її губах з'явилася лукава усмішка.
— А чому ти вирішив, що я сама? На жаль, за мною весь час стежать.
Та вже за мить усмішка згасла.
Тай зробив крок ближче.
— Що трапилося?
Дівчина відвела погляд.
— Просто... Це єдине місце, де я можу побути наодинці. Мене постійно охороняють. Іноді мені здається, що мені не дозволено навіть вільно дихати...
Між ними запала тиша.
Зрештою Тай не витримав.
— Вибач, у мене буде дивне питання. Ми часом не знайомі?
Дівчина здивовано подивилася на нього.
— Мені здається, що я десь тебе вже бачив.
Вона завмерла.
— Ти часто приходиш до мене уві сні.
Тай здивовано насупився.
— Що?
— Не знаю, чому так відбувається, — продовжила вона. — Але там ми знайомі вже дуже давно.
Тай не зводив із неї очей.
— Справді... Ти мені теж постійно снилася. Але в житті я побачив тебе лише сьогодні.
— Дивно...
— Невже це справді ти?.. Ні... Цього не може бути...
Тай хотів щось запитати, але вона заговорила першою:
— Хоча... Мені колись говорили, що є така прикмета: якщо людина постійно сниться, можливо, саме вона і є твоєю долею. Спочатку зустрічаєш її уві сні, а потім — у житті.
— Що це означає? — здивувався Тай.
Вона лагідно усміхнулася.
— Схоже, доля все ж звела нас.
Тай лише усміхнувся у відповідь.
— Я ніколи не вірив у такі речі. Усі ці прикмети — лише збіг. Не думаю, що їм варто довіряти.
Дівчина тихо засміялася.
— Можливо. Але іноді збіги бувають надто дивними.
— А звідки ти? Як тебе звати? Хто ти?
На її обличчі знову з'явилася загадкова усмішка.
— Прийде час — і ти все зрозумієш.
Раптом серед дерев щось тихо зашелестіло.
Тай різко озирнувся.
Нікого.
Він швидко повернув голову назад.
Дівчини вже не було.
Тай завмер.
— Невже... знову сон?
Він ущипнув себе за руку.
— Ай... Ні. Це був не сон.
Тай ще кілька хвилин стояв, вдивляючись у місце, де щойно стояла незнайомка.
Потім підхопив кошик із квітами й попрямував до маєтку.