Легенда Зірки та Місяця

Бай Лу мовчки стискала амулет.
У хаті ще не встигла розвіятися тиша після смерті бабусі Зіви. Здавалося, навіть повітря стало важчим.
Вона провела пальцями по холодному металу й замислилася.
Якщо бабуся справді знала про неї більше, ніж говорила, то відповідь могла ховатися саме тут — у старій історії, яку Зіва берегла до останнього подиху.
Бай Лу пам'ятала, як бабуся колись розповідала їй цю легенду. Тоді вона сприймала її лише як стару історію, яку передавали з покоління в покоління.
Вона ніколи не думала, що ця історія може мати якесь відношення до неї.
Бай Лу заплющила очі.
— Щоб зрозуміти, чому вона берегла цю таємницю, потрібно повернутися на сотні років у минуле...
Вона знову подивилася на амулет.
— Легенда говорить, що все почалося тоді, коли Зірка й Місяць уперше зустрілися.
Усе почалося з кохання.
Вона була принцесою Піднебесся, а він — таємничим юнаком, якого всі вважали звичайною людиною.
Та ніхто ще не знав, ким він був насправді.
Раз на рік між небом і землею відкривався Міст Бажань. Казали, що в цей день навіть найпотаємніші людські мрії могли досягти небес.
Але ніхто не знав, якою ціною може обернутися одне бажання.
Хлопця звали Тай.
Він служив у пана Ями — жорстокого володаря, який прагнув влади, слави й безсмертя. Найменша помилка каралася без жалю, а чужі прохання для нього не мали жодної ваги.
Саме за два дні до великого свята Тай благав відпустити його додому.
Його мати тяжко хворіла.
Та Яма відмовив.
Підготовка до святкування була для нього важливішою за життя звичайної людини.
Тай змушений був залишитися.
З важким серцем він вирушив на галявину збирати квіти для святкового поклоніння. Думки про матір не давали йому спокою. Він ішов, майже не дивлячись під ноги, доки не опинився біля самої Межі.
І саме там його доля зробила перший крок назустріч.
Серед квітів стояла дівчина.
Вона була напрочуд спокійною, ніби ранковий туман, що випадково затримався серед сонячного дня. Темне кучеряве волосся мерехтіло у світлі, а на її обличчі грала легка усмішка.
Тай завмер.
Він уже бачив її.
Останній місяць ця незнайомка щоночі приходила до нього уві сні. Він бачив її обличчя, чув голос, відчував дивне тепло поруч із нею.
Та щоранку все зникало.
Залишалося лише незрозуміле відчуття, що він когось шукає.
А тепер вона стояла перед ним — не у сні, не в маренні, а просто тут, посеред квітів.
І цього разу він не міг дозволити собі прокинутися.