Ніч,що змінила все

Це сталося пізньої літньої ночі, коли всі відпочивали після важкого дня. Тишу розірвали відчайдушний крик і яскравий спалах. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, що сталося.
Селяни запанікували, коли побачили, що їхні хати охопило полум'я. Вони намагалися загасити вогонь, але всі зусилля були марними.
А потім почалося найстрашніше. З усіх боків полетіли стріли, а слідом увірвалися люди, озброєні мечами, добиваючи тих, хто залишався живим.
Охоплені жахом, люди розбігалися хто куди.
Бай Лу кинулася шукати батьків, бабусю й маленьку сестричку.
Коли вона майже добігла до свого будинку, хтось раптом схопив її за руку й потягнув убік. Вона вже хотіла закричати, але незнайомка затулила їй рота й тихо прошепотіла:
- Мовчи...
Бай Лу тремтіла від страху, але не видала ані звуку. За мить повз них із гучним тупотом промчали вершники.
Лише коли тупіт вершників стих і стало зрозуміло, що небезпека минула, вони обережно вибралися зі схованки.
Її рятівницею виявилася дівчинка на ім'я Шива. Якби не її уважність, вони обидві вже були б мертвими.
Озирнувшись навколо, вони побачили лише зруйновані будинки, калюжі крові, тіла загиблих, людей, які кричали від болю й розпачу. У повітрі стояв запах диму й попелу.
Подякувавши Шиві, Бай Лу вже хотіла кинутися на пошуки своєї родини, але дівчинка схопила її за руку.
- Розумієш... у мене більше нікого не залишилося, - тихо промовила вона. - Усю мою сім'ю сьогодні вирізали найманці. Якби я не пішла до річки, то теж загинула б...
Не стримавши сліз, Шива впала на коліна й голосно заплакала.
Бай Лу стало шкода Шиву. Вона допомогла дівчинці підвестися й тихо сказала:
- Я Бай Лу... Будемо сестрами?
Шива мовчки кивнула.
- А я Шива. Приємно познайомитися. Ми лише нещодавно сюди переїхали й навіть не встигли ні з ким познайомитися...
- Ходімо, Шиво. Потрібно знайти мою родину.
Вони бігли так швидко, як тільки могли.
Невдовзі дісталися місця, де ще зовсім недавно стояв затишний і гамірний будинок.
Ще вчора вечорами вся родина збиралася тут за вечерею, ділилася подіями дня, сміялася й раділа простим речам. Та сьогодні на його місці було лише згарище, а від колишнього щастя залишилися самі спогади.
Дівчатка мовчки стояли серед руїн. Боліло обом. Моторошна тиша розривала серце сильніше за будь-який крик.
Та раптом мовчанку розірвав знайомий голос.
- Бай Лу!
Дівчинка одразу впізнала його.
- Бабусю!
Бай Лу кинулася до неї й міцно обійняла.
Бабуся була для Бай Лу мов дороговказна зірка серед найтемнішої ночі. Її мудрість, кмітливість і сила духу допомагали родині вистояти навіть у найважчі часи.