Ніч,що змінила все

Бай Лу жила разом із батьками, бабусею та маленькою сестричкою. Вони були дружною родиною й майже щовечора збиралися разом за вечерею.
Батько любив розповідати щось кумедне, мати клопоталася біля вечері, а молодша сестра крутилася поруч, не даючи нікому спокою. Бабуся ж часто розповідала старі історії й завжди знаходила потрібні слова, коли комусь було важко.
Того вечора Бай Лу вирішила трохи прогулятися перед сном.
Вона попрощалася з рідними й вийшла з дому, навіть не підозрюючи, що бачить їх востаннє.
Це сталося пізньої літньої ночі, коли всі відпочивали після важкого дня.
Тишу раптом розірвали відчайдушний крик і яскравий спалах.
Спочатку Бай Лу не могла зрозуміти, що сталося.
А потім побачила полум'я над дахами будинків.
Селяни запанікували, коли побачили, що їхні хати охопило полум'я. Вони намагалися загасити вогонь, але всі зусилля були марними.
А потім почалося найстрашніше.
З усіх боків полетіли стріли, а слідом увірвалися озброєні мечами люди, добиваючи тих, хто залишався живим.
Охоплені жахом, люди розбігалися хто куди.
Бай Лу кинулася назад до селища.
— Мамо! Тату! Бабусю!
Вона бігла щосили, намагаючись дістатися до свого будинку.
Коли вона майже добігла до нього, хтось раптом схопив її за руку й потягнув убік.
Бай Лу вже хотіла закричати, але незнайомка затулила їй рота й тихо прошепотіла:
— Мовчи...
Бай Лу тремтіла від страху, але не видала ані звуку.
За мить повз них із гучним тупотом промчали вершники.
Лише коли тупіт стих і стало зрозуміло, що небезпека минула, вони обережно вибралися зі схованки.
Її рятівницею виявилася дівчина на ім'я Шива. Якби не її уважність, вони обидві могли б загинути.
Озирнувшись навколо, вони побачили лише зруйновані будинки, сліди крові, тіла загиблих і людей, які кричали від болю та розпачу. У повітрі стояв важкий запах диму й попелу.
Подякувавши Шиві, Бай Лу вже хотіла кинутися на пошуки своєї родини, але дівчина схопила її за руку.
— Розумієш... у мене більше нікого не залишилося, — тихо промовила вона. — Усю мою сім'ю сьогодні вирізали найманці. Якби я не пішла до річки, то теж загинула б...
Не стримавши сліз, Шива впала на коліна й гірко заплакала.
Бай Лу дивилася на неї, і їй стало боляче від цих слів.
Ще кілька хвилин тому вона сама поспішала додому до своєї родини, не знаючи, що на неї чекає. А тепер перед нею була дівчина, яка вже втратила всіх.
Бай Лу допомогла їй підвестися й тихо сказала:
— Не плач...
Шива підняла на неї заплакані очі.
Бай Лу на мить замовкла, а потім сказала:
— Я Бай Лу... Будемо сестрами?
Шива мовчки кивнула.
— А я Шива. Приємно познайомитися. Ми лише нещодавно сюди переїхали й навіть не встигли ні з ким познайомитися...
Бай Лу стиснула її руку.
— Ходімо, Шиво. Потрібно знайти мою родину.
Вони побігли так швидко, як тільки могли.
Невдовзі дісталися місця, де ще зовсім недавно стояв затишний і гамірний будинок.
Ще вчора вечорами вся родина збиралася тут за вечерею, ділилася подіями дня, сміялася й раділа простим речам.
Та сьогодні на його місці було лише згарище, а від колишнього щастя залишилися самі спогади.
Дівчата мовчки стояли серед руїн.
Боліло обом.
Моторошна тиша розривала серце сильніше за будь-який крик.
Та раптом мовчанку розірвав знайомий голос:
— Бай Лу!
Дівчина одразу впізнала його.
— Бабусю!
Бай Лу кинулася до неї й міцно обійняла.
Бабуся була для Бай Лу мов дороговказна зірка серед найтемнішої ночі. Її мудрість, кмітливість і сила духу допомагали родині вистояти навіть у найважчі часи.
Але тієї ночі навіть вона не могла знати, що саме ця трагедія назавжди змінить життя Бай Лу та Шиви.