Вони йшли мовчки. Місто здавалося дивно спустошеним — майже не було людей, шуму машин. Сабріна відчувала, що щось велике висить у повітрі.
Вони зупинились біля старої будівлі, занедбаної бібліотеки, давно зачиненої для відвідувачів. Аурель без вагань відчинив двері. Всередині пахло пилом і старими сторінками. Але коли вони увійшли глибше, простір змінився.
Книги стояли не на полицях, а ширяли в повітрі. Деякі відкривалися самі, перегортаючи сторінки. Інші — шепотіли самі собі.
— Це місце — між світами, — пояснив Аурель. — Тут час не працює, як звично.
Він підійшов до великого столу, на якому лежала одна-єдина книга з порожньою обкладинкою. Вона відкрилася сама. На першій сторінці було написано:
«Ключ: Селена»
— Це твоє ім’я, — сказав він. — Твоє справжнє.
Сабріна затремтіла.
— Я Сабріна…
— У цьому світі — так. У тому — ні. У тому ти була магом з великою силою. І ти зробила щось, що зруйнувало рівновагу між вимірами. І тебе заслали сюди — без пам’яті.
Вона не встигла нічого сказати. Книга почала змінюватися: слова зникали, з’являлися нові. Літери текли, наче живі.
— Ми маємо мало часу, — промовив Аурель. — Полудень вже близько. І він принесе темряву.