На вулиці дув слабкий вітер. Небо було світлим, але сонце чомусь не пробивалося крізь хмари. Сабріна йшла знайомим маршрутом до школи, в наушниках тихо грала музика, але мелодія раптом спотворилася — голос співачки пішов назад, потім зник. Телефон завис.
— Проклята техніка… — пробурмотіла вона, знімаючи навушники.
Слідом за нею краєм ока вона помітила тінь. Озирнулася — нікого.
І знову — ще одна. Тіні з дерев падали не в той бік, що мали б. Сонце ж зліва… а вони тягнулися вправо. Вона почала йти швидше.
На перехресті її зупинив звук. Щось схоже на шелест старого паперу. Поглянувши вгору, вона побачила, як листок із книжки кружляє в повітрі, наче шукає когось. Він впав прямо до її ніг. На ньому було написано:
«Ти вже в дорозі. Не зупиняйся».
Сабріна здригнулася. Вона озирнулася знову, та на вулиці не було ні душі.