Сабріна прокинулася від дивного відчуття — ніби щось холодне торкнулося її зап’ястя. Вона підвелася з ліжка, позіхаючи, і провела пальцями по руці. На шкірі пульсувала тонка срібляста лінія, схожа на татуювання, якого раніше не було. Вона простягалася від основи великого пальця і закручувалася спіраллю до зап’ястка.
— Що за…? — прошепотіла вона.
Її кімната виглядала, як завжди: темно-сині стіни, старий книжковий стелаж, дзеркало з плямами на рамі, і ноутбук на столі. Але в повітрі щось змінилося. Тиша була… щільною. Наче світ завмер, вдивляючись у неї.
Сабріна підійшла до дзеркала. Звично глянула на себе — але щось змусило її затамувати подих. У відображенні вона стояла рівно, але її відображення… кліпнуло пізніше, ніж вона. І усміхнулося.
— Це сон? — її голос прозвучав надто голосно у кімнаті.
Дзеркало знову стало звичайним. Відображення повторювало всі рухи чітко і правильно.
Сабріна одяглася, спустилася на кухню, але не могла позбутися відчуття, що її день почався неправильно. І вже не повернеться до нормального.