Глава 1:Настільк ж я безсмертний ?

Першим повернулося відчуття болю. Довгі дні, місяці — нічого, окрім болю, я відчув, як ростуть нові м'язи, як формуються кістки як проростають нові нервові волокна.Так стається, коли від тіла мало що залишалось. З часом я почав відчувати тіло, потім з'явився зір і слух. Бачив я погано - наче через каламутну воду, і так буде, поки очі повністю не відновляться, те саме зі слухом. Але зір, навіть такий поганий, дозволив роздивитись навколишнє оточення.

Перебував я на схилі яру посеред зарослого лісу, на його дні журчала вода. З опалого листя було зрозуміло, що зараз кінець осені, в повітрі пахло холодною землею й гниллю — природа готувалася до зими. Я обережно зсунув з себе листя і ліг зручніше. Треба було дочекатися поки моє тіло повністю відновиться. Краще трохи почекати, ніж потім зламати не до кінця зміцнілу кістку, чи потягнути ще не зросле сухожилля і потім чекати поки вони знову регенерують. Цей процес вимагав терпіння.

Дехто може сказати, що, лежачи місяцями без діла, почнеш божеволіти, але насправді й до цього можна звикнути. У мене це зайняло декілька тисячоліть, хоча на початку було особливо важко. Я досі пам'ятаю той момент. Ворог переді мною з криком робить випад. Я відчуваю пекельний біль у шиї і падаю. Лежу, не в змозі поворухнутись, а по мені топчуться вояки, що ще трималися на ногах. Потім настає тиша, яку порушує лише... звук поживи для стерв'ятників. Так я пролежав цілий місяць: паралізований, з перебитими шийними хребцями, серед трупів, до яких нікому не було діла. Тепер, на четвертому тисячолітті життя, я звик дивитися на час по-філософськи.

Від ностальгії мене відволік звук бою, і це не були звуки сучасної війни. Бій на мечах? Мечі? Зараз, в 2037 році! Стряхнувши з себе напів перегниле листя, повільно сів, розім’яв кінцівки, потім обережно підвівся на ноги і, прислухавшись, зрозумів, що десь на відстані 10 метрів від яру в якому я знаходжусь, билися п'ятеро чи шестеро людей.(тут має щось бути або ні).

Одним стрибком вибравшись з яру, я роздивився так зацікавившу мене картину, а сцена була по-справжньому цікава. Посеред дерев п'ятеро ельфів оточило темного, закутаного в якусь подерту накидку, напевно, теж ельфа. Вони з надлюдській швидкості махали мечами, а тепер питання де це я, що тут ельфи ходять бо я ,звісно, не експерт, але на мутацію людей від радіації це не схоже. Там мутанти не такі красиві, думав я, уже ринувши на зустріч ельфу, який відділився від групи і біг на мене.

Нирнувши під удар роблю підніжку, поки ельф падав, вириваю з його рук меч і добиваю. У той момент майже не залишаюсь без голови, до мене встигли підбігти ще два ельфи. Це була неймовірна реакція і швидкість, тут вони почали мене тіснити і кожен наступний удар блокувався все важче, і в момент, коли я вже не мав встигати, пастка закрилася. Мій сильний удар відрубав руку, яка тримала так впевнено летючий на мене меч. Після чого змінив траекторію й обезголовив ельфа номер два. Закінчивши удар зробив зворотний рух мечем, добиваючи ельфа номер один і вклав меч у ножни.
Поки я бився цей,  напевне, чорний ельф уже закінчив зі своїми і підходив до мене

- Я дуже вдячний за те, що ви допомогли мені, я ваш боржник, незнайомцю, - сказав він.

 Ці слова стали для мене несподіванкою. По-перше, моя догадка про те, що він темний ельф, підтвердилася коли він, напевно, за якимось із правил етикету, зняв накидку і поклонився в неглибокому поклоні. По-друге, я його розумів! І ні, він не говорив англійською чи я раптово почав розуміти місцеву. Це була давньогрецька — мова, яку я не чув уже півтора тисячоліття, ще з часів Римської імперії, часи такі далекі і такі близькі. Хм , і тепер знов питання, де я, що тут ельфи говорять грецькою, чи є тут люди, і на якій мові вони розмовляють. Третє відкриття: у його народу дуже строгі правила подяки. Чому я так думаю? Та тому що весь мій одяг був знищений тим вибухом, що так сильно мене поранив, але він все це проігнорував.

Тому замість того щоб відповісти йому одразу, повернувся до мертвих ельфів щоб забрати їх одяг і трофеї яких було багато, три мечі неймовірної якості, три легкі кольчуги, монети, золоті і срібні, невеликий запас пайка і комплект темно-зеленого одягу. 

– Με λένε Ανθούλης Αστρομέριος з дому Αιθέριον, - представився Антуліс Астромеріос. Його голос був м’яким і мелодійним, але водночас сповненим прихованої впевненості, що змушувала дослухатися до кожного слова.
Дивне ім'я разом із тим був відчутний дуже незвичний для мене акцент місцевої мови.
- Мене звати Aχιλλευς, — промовив я, на секунду задумавшись, перш ніж продовжити:— Я був необережний у своїй подорожі і заблукав ...

    ***

 Я біг по лісу. Як давно я не робив чогось подібного. Я біг так швидко, як тільки міг. Разом із тим я запустив процес омолодження. Моя сила — це не тільки безсмертя, а й багато чого іншого. Насправді колись я навіть вважав себе грецьким напівбогом. От тільки грецькі боги стали міфами, а я залишився. Тому в якийсь момент я просто перестав задумуватися над тим, як працює моє безсмертя, але чудово дослідив, що саме воно мені дає. Окрім неможливості померти, у мене досить потужна регенерація і можливість відновлювати кінцівки і навіть більше.

 Наскільки сильна в мене регенерація, я дізнався коли мене зловила інквізиція і відрубала голову. Завдяки своєму досвіду за часом регенерації я вже навчився приблизно оцінювати ступінь пошкоджень. От тільки якщо брати даний випадок, то це все одно виходить занадто довго. Це навіть довше, ніж коли меке скинули у вулкан. А тоді, після бою від мене залишилась лише калюжа крові. Ну і єдине, що може знищити мене так швидко, що я навіть нічого не відчув — це ядерний вибух. Здається, від мене не залишилось навіть краплі крові. Ну можу припустити, що я знайшов спосіб подорожувати між світами. Це досить зручно: якщо мої вороги зітруть мене на порошок, вони вирішать, що я загинув. А я лише переноситимусь в інший світ. А якщо знайду спосіб переміщатися між світами, то навіть зможу повернутися і помститися усім ворогам несподівано для них. Хоча я звик, що всі мої вороги зазвичай помирають від старості. З цими роздумами я поступово добрався до більш населених земель. Почав збавляти швидкість, яку я розвинув завдяки тому, що за тисячоліття існування мого тіла воно стало неймовірно витривалим, пристосованим до фізичних навантажень. Через силу Безсмертя в моєму організмі відсутні процеси старіння, зношування чи навіть деградація. На відміну від інших я не стану слабшим якщо просто лежатиму декілька років. Але я продовжую тренуватися, адже попри надлюдську силу якою я володію, я всеодно після кожного тренування стаю на ще одну крапельку сильнішим.