Резиденція Санти

Поїзд прибув на станцію «Північний полюс» і четвірка вийшла з вагону. Те, що вони побачили, здивувало навіть Варшена. Замість засніженої місцевості, вони побачили посаджені плантації бананових дерев. Вічнозелене листя привітно вітало гостів з усіх боків. Маленький ельф повів гостей дбайливо викладеними широкими доріжками, по обидва боки яких висіли грони стиглих бананів.

— Нічого собі! — здивувався Вілл, — що це тут відбувається?

— Санта тепер вирощує банани.

— І давно?

— З того часу, як зник сніг.

— Навіщо Санті стільки бананів? — спитав Варшен.

— Ну… ми їх їмо…знаете там, смажимо, робимо варення та солодкі бутерброди. А ще у нас приголомшливе бананове печиво. Можу дати рецепт.

— Оскар, не ображайся, але нам непотрібний рецепт печива, — перебила його Еммі, — Веди нас швидше до машин, які роблять сніг.

— Навіщо? — здивувався ельф.

— Щоб запустити їх. Ми ж збираємось повернути сніг чи ти забув?

— Нічого я не забув, але сніг таким чином повернути не можливо.

— Чому це? — засмутилася Еммі.

— Машини запускаються самі. Це магія зими, ми безсилі.

Еммі кинула розгніваний погляд на Варшена і зупинилася.

— Значить, ти збрехав?

— Можливо, — пожимаючи плечима, спокійно відповів Варшен.

— Якщо ти не збирався повертати сніг, то навіщо ж ти приїхав?

— Мабуть, тому що я добрий.

Еммі задумалася, а Оскар похмуро подивився на нього.

— Я бачу хатину, — невпевнено промовив Вілл, — це що, будинок Санти?

Невелика будова більше нагадувала пляжний будиночок, ніж резиденцію Санти і стояла в самому центрі бананових полів. Будова була зроблена із дерев'яних палиць, дахом якій слугували величезні бананові листя. У ньому зіяли величезного розміру щілини, через які можно було легко роздивится дерев'яні меблі.

— Так, — відмахнувся Оскар, — тепер Санта переселився сюди. Ближче до своїх плантацій.

— І що нам робити? — розгублено промовила Еммі.

— Хіба ви ніколи не чули про бузкову зірку? — спантеличено сказав ельф.

— Чули! Чули! — підстрибнула від радості Еммі, — я все знаю про зірку. Мені розповідала про неї моя мама. Нам залишається знайти її і ми повернемо сніг.

— Навіщо шукати зірку, — лукаво проворкував Оскар, — я вже давно знайшов її. Витратив на розшуки майже шість років. Вона ж така крихітна, добре що хоч яскрава. Тепер залишилася справа за малим — скасувати своє бажання Варшену.

— Нічого собі!

— Добре, — сказав Вілл, який потроху прийщов до тями, — давайте так і зробимо. Де зараз зірка?

— У надійному місці.

І маленький провідник швидко заскочив у хатину. Інші пішли за ним. Всередині вони побачили великого чоловіка в червоних шортах і пурпурових підтяжках, що катався на кріслі-гойдалці. Він із таким апетитом поїдав бананові цукерки, що навіть не помічав, як сироп капає на ванільну теніску. Біле волосся прикривала червона бандана.

— Привіт, Оскар!

— Привіт, Санта. Вибач, що відволікаємо. Ми до тебе ненадовго заскочили. А це — Еммі, Вілл та Варшен.

Санта з радістю привітав гостей та відразу ж запропонував їм почастуватися банановими солодощами. Усі, окрім Вілла, відмовилися. Спробувавши бананову зефірку, Вілл вже не зміг відмовити собі в задоволенні залишитися із Сантою та продовжити дегустацію. Інші пішли за ельфом до сусідньої кімнати. У потайному ящику пальмового столика лежала біла коробочка, прикрашена дивовижною різьбою. Оскар зняв з шиї мотузку з ключем та дбайливо відкрив її. В то же час кімната наповнилася холодним сяйвом бузкової зірки. Ельф обережно дістав коштовність.

— Загадуй, — сказав він, простягаючи її Варшену.