Зустріч із Варшеном

Ранок для Еммі видався сонним. Добре, що хоч школа була зовсім близько. Зібравши рюкзак, вона разом із батьками вийшла із квартири, в той час як брат Еммі, Вільям, як завжди у четвер все ще спав. Він був вже дорослим і навчався в університеті. На роздоріжжі Еммі попрощалася з батьками та попрямувала до школи димчастим тротуаром. День обіцяв бути чудовим, адже директор попросила Еммі допомогти з книжками у бібліотеці і це означало, що вона пропустить перший урок, або навіть цілих два. Крім того, незабаром має прийти її брат-соня та повести на творчий конкурс. У школі про це знали і дуже пишалися Еммою. Увійшовши до кабінету, вона побачила стоси книжок хаотично розкладених на столах. Серед них стояв високий хлопець та методично діставав із величезної сумки чергові томи знань.

— Вітаю! — весело сказала Еммі, — чим я можу допомогти?

— Звідки мені знати, — невдоволено пробурчав хлопець, — я просто приношу книжки. Решта не моя турбота.

Еммі спочатку трохи розгубилася, але бажання прогуляти хоча б перший урок додало їй рішучості. Знявши куртку і рюкзак, вона сіла навпроти хлопця, чекаючи хоч якихось інструкцій. Відкинувши пасмо чорного волосся, він закотив рукави і потягнувся до сумки за ще однією порцією книг. Погляд Еммі впав на його руку. На ній був намальований символ зірки. Темний силует знака привертав увагу детальною промальовуванням іскор, що летять за зіркою. Від хвилювання вона ледь не скрикнула. Поки вона розмірковувала як підступитися до цього не дружелюбного хлопця, його сумка спорожніла і піднявши її він попрямував до виходу злегка накульгуючи. Терпіння у Еммі зникло в ту ж секунду. Вона схопила свої речі та кинулася за ним.

— Почекай!

— Чого тобі?

— Як тебе звати?

— Не твоя справа, — відповів хлопець та якнайшвидше пошкутильгав до сходів.

— Може, я хочу подружитися, — не відставала вона.

Попереду вже маячив виступ першої сходитнки. Хлопець, як і Еммі розумів, що з його ходою швидко подолати сходовий проліт не вдасться. Еммі вирішила скористатися нагодою.

— То як тебе звати? Я – Еммі.

— Відвали.

— Послухай, — серйозно почала Еммі, — у мене до тебе дуже важлива справа.

— Прям згоряю від нетерпіння, — сказав хлопець і закотив очі.

— Нам треба врятувати світ.

— Ти знаєш, я з незнайомою малечею світ не рятую.

— Ось тому нам і треба познайомитися. То як тебе звати?

— Варшен.

— Чудово, Варшен. Тепер, коли ми познайомилися, нам треба вирушити з тобою на Північний полюс.

— Ти зовсім божевільна?

— Чекай, — не здавалася Еммі, — тільки ти зможеш повернути зірку.

Хлопець на хвилину завмер, розглядаючи співрозмовницю, потім різко розвернувся і попрямував якнайшвидше геть. Добре хоч сходинки скінчилися. Еммі кинулася за ним.

— Варшен, зажди. Ти саме та людина, яка може повернути сніг. Будь ласка допоможи.

Хлопець знехотя зупинився.

— І з чого ти взяла, що я можу допомогти?

— Тому що ти зачарував зиму.

— Я???

— Так. Все сходиться, ти шкутильгаєш і в тебе є відмітка падаючої зірки.

— Дівчинка, послухай, це звичайна тату. Ти теж можеш зробити собі таку і їхати на свій полюс сама.

— Варшен, ти ж шкутильгаєш ... — розгублено промовила Еммі.

— Ти думаєш, я такий один у всьому світі? Я не маю жодного відношення до бузкової зірки!

— Але я не говорила, що вона бузкова, — з новою підозрою подивилася Еммі на Варшена.

— Я теж чув цю історію, — спокійно сказав хлопець.

— Це був ти, правда ж?

Варшен нічого не відповів, але зупинився.

— Потрібно все виправити. Підкажи, як?

— Не знаю, …можна спробувати включити машини ельфів, які роблять сніг. Раптом зима повернеться.

— У них такі машини?

— Раніше були, зараз не знаю.

— Тоді треба поспішати, адже невдовзі Новий рік. Головне повернути сніг!

— Так-так, — відповів Варшен, а про себе додав "але не для мене". — Цікаво, як ти збираєшся дістатися Північного полюса?

— На поїзді, — впевнено мовила Еммі.

— Який полюс? Що за поїзд? — почувся грізний голос. То був Віл. Він якраз підійшов, коли парочка невдалих мандрівників збиралася попрямувати до виходу.

— Віллі! Я знайшла його.

— Кого?

— Того, хто допоможе нам повернути сніг.

— І ти думаєш що це Варшен? — з недовірою глянув на неї брат.

— Звідки ти знаєш його ім'я? — Здивувалася Еммі.

— Ми навчалися в одному класі.

— О! То ви друзі! — радісно вигукнула Еммі.

— Не сказав би, — стиснувши губи, відповів Віл, — Варшен, ти навіщо моїй сестрі голову задурив? Ще й збирався забрати її на полюс?

— Це не він, — вставила Еммі, — це я його вмовила.

— Знаєте, що, — махнув рукою Варшен, — розбирайтеся самі, а мені час.

— Ні, — зупинила його Еммі, — ти сказав, що поїдемо на Північний полюс і ми поїдемо! А ти, Вілле, якщо хвилюєшся, то можеш до нас приєднатися.

Варшен розгублено кидав погляди, то на Вілла, то на Еммі. Віл знав, якою впертою може бути його сестра, тому вирішив піти на хитрість. Не вірячи в існування справжнього поїзду, який доправить їх на Північний полюс до Санти, він погодився.

— Добре. Давайте так. Одну тебе я нікуди не відпущу. Ми разом поїдемо на вокзал та спробуємо купити квитки. Якщо нам їх не продадуть, повернемося додому. Всі згодні?

Еммі та Варшен закивали.

— Декому ще на конкурс треба встигнути.