Оповідка восьма. Велесова ніч

У тітоньки на все був свій день.  
Вона знала, коли краще городину садити, коли збирати, в які дні  працювати, чи, навпаки, нічого робити не можна.  
Я їй довіряла в цих питаннях: це був її життєвий досвід  
  Тітка Геля мала вже за 85 років, і  трималася чудово. Невисока, середньої статури, завжли в світлій хустині і з рум’яними , як печене яблуко щічками. 
Вона не признавала лікарів, досі мала в господарстві свинку, курей і чималий город.  
Сама пекла хліб. 
Зранку пила сире яйце, а перед сном чарку. 
Казала, що праця її тримає на світі. 
     31 жовтня тьотя Геля з самого ранечку прийнялася готувати святкову вечерю : замісила тісто в спеціальній діжці, поставила на плиту овочі варитися, півня зарубала.  
     Ми вже сьомий місяць живемо всі разом, але що сьогодні за свято я не знала.  
   Цілий день бабуся поралася на кухні. Я вирішила, що мають бути гості. Тому не розпитувала і допомагала. 

- Тягне ж сюди, еге? , - раптом вона мене запитала. 
- Так, - відповіла я – добре у Вас. 
- Ти  мені хату оживила. Воно війна в нас, горе велике, та жити треба. Дітей глядіти, дім обхожувати, город садити, землю боронити. Тут кому як написано. 
   Як почало темніти, ми  застелили стіл вишитою скатертиною і поставили прибори.  
- Коли гості будуть?,-запитала я 
- Вночі. – почула відповідь. 
Я аж здригнулася. 
- Сьогодні поминальна вечеря. Ми поставимо у вікні свічки, щоб душі рідних знали, куди йти і лишимо їм частування. Треба згадувати про їхні добрі справи за життя. 
- Ніколи не чула про такий день. 
- Ви в свої городах все позабували: свята  народні в п’янки  переробили,  дітей на інтернетах виховуєте. Вони ж ніц не вміють робити.  Ото поки я жива знай, ніч сьогодні священна. Наші родичі приходять у свої хати і говорять з рідними. Тому ввечері треба бути вдома  з сім’єю, мати гарну вечерю і згадувати предків. Добре, що є карточки, то я порозказую про кожного. 
  Я дійсно не знала про таку традицію.  
Пошкодувала, що чоловік сьогодні не з нами.  
  Ми поставили смакоту на стіл: тушена картопля зі шкварками, рибний холодець, печений півник, овочеві салати, узвар, вареники з різними начинками, свіжий хліб і пироги з печі. 
    Раптом хтось постукав у двері – приїхав чоловік. 
От тепер справжня сімейна вечеря! 
   В кімнаті на вікнах стояли запалені свічки, біля ікон горіла лампадка.  
Всі сіли за стіл. 
    Тітонька дістала зі скрині старий альбом і, перекладаючи світлини, почала розповідь. 
    Постаті з світлин ніби оживали під голос старенької. Ми дізналися про її юність, батьків, сестер. Історії змішувалися як кадри в кінофільмі. 
     Вже було пізно. 
Ми були під враженням почутого.  
На столі лежали фотографії. 
Ми нічого не прибирали, я лише загасила свічки.  
На мить мені здалося, що я побачила когось у вікні. 
Може душі?  
Мама з татом, тітоньки, бабуся та дідусь з маленькою онукою?  
Чи то лиш моя уява. 
Всі втомилися.