Приємний Незнайомець

 Вечір. Бар "Воїн". Марія любила приходити туди. Не випити і не покрутити романи, а послухати історії людей. Дізнатися про життя за межами містечка Терт.
- Хлопці, молоді юнаки! Хто хоче на борт? Набераємо команду! - кричав одноокий чоловік з серйозним виразом обличчя. - Підходьте! Не бійтеся! Завтра відпливаємо! 
 Марія глянула на всіх у барі і в одну мить, зрозуміла що не хоче тут залишатися і нічого її тут не тримає. Брат був правий. Сім'ї вже немає.
- Завтра я відпливу.- пошепки сказала дівчина.
- З ним? - з посмішкою на обличчі запитав юнак. Він був одягнений як офіцер, хоч і не був ним. Це Терт, тут немає чому дивуватися.
- Так, залюбки. - відповіла, Марія.
- Не хочу вас засмучувати, але Капітан Дорн не бере на борт жіночу стать. Він забобонний. 
- Що? Забобонний? Я, думала що моряки безстрашні. - у дівчини з'явилася легка посмішка. Вона дивилася на юнака і не розуміла чи він до її заграє, чи він хоче чимось допомогти.
- Мене звати, Стефан. - приставився він.
- Марія.
- Марія, дуже приємно. Не подумайте нічого поганого. Просто ви мене зацікавили за довгий період життя. - погляд його був прикутий до дівчини.
- Зацікавила? За довгий період життя? Я, не думаю що двадцять років, це довгий період життя.
- Двадцять ні а двадцять один це вже довгий період життя. - Молоді люди заміялися. В Стефані щось було не звичайне. Його поведінка, його погляд від якого приємно тремтіло тіло. 
- Марія, давайте так
- Давайте, але давайте вийдемо на двір. Дуже душно тут, та й шумно. - перебила дівчина. Стефан розвернувся і пішов у сторону виходу, як почув що ззаду щось упало.
- Марія? - дівчина лежала на підлозі і реготала. - Ви п'яні?
- Я, ні а от мої ноги мабуть так. 
- Піднімайтеся. - хлопець подав свою руку дівчині. 
- Стефан, звідки ви? Ви такий дивний що мені стає не по собі.
- Я, з далеких країв. Я, не дивний, це вам вдарив алкоголь в голову.
- Я, не п'ю. Не подумайте про мене так. Просто в мене сьогодні день народження, повноліття, велика подія скажем так. А про його всі забули. Тому я сама почала святкувати. - посмішка у дівчини пропала а очі прчервоніли від сліз. 
- Марія, вітаю вас з повноліттям. Подарунка нажаль не маю. Тому виконаю твоє любе побажання.
- Любе? - перепитала з сумним поглядом у Стефана.
- Любе.
- Тоді відсвяткуйте його зі мною. Візьміть найкращого вина і підемо до мене. Я вас запрошую.
- Мені здається ви трішки перебрали, юна леді. - Стефан дивився як вона ледь тримається на ногах. Його це трішки смішило, бо виглядало це як мале дитя робить невпевнені кроки.
- Ви, сказали що виконайте моє любе побажання. - схрестивши руки і серйозним голосом нагадала, Марія.
- Гаразд чекайте мене тут.
Стефан пішов у середину бара. Дівчина стояла і дивилася у даль моря. " Десь там є кращий світ, кращі люди. І я буду там" про себе подумала вона.
- Марія, ходімо. - юнак взяв дівчину під руку і пішов до її дому. Дорогою вона розповідала історії свого життя. Стефан уважно її слухав. 
- Ви так і не сказали звідки ви. - запитала знову дівчина.
- Я вам казав. Я, з далекої країни.
- Як хочете, можете не казати. - Марія відчинила двері у дім. - Проходьте. Ходімо на верх у мою кімнату. - молоді люди піднімалися по східцям. 
- Ось моя кімната. - промовила дівчина - Вибачаюсь, трішки тут не прибрано. Не чекала гостей.
- Все добре. - заспокоїв Стефан.
Дівчина поставила два бокала на стіл. Хлопець відкрив пляшку з вином і розлив. Без слів вони випили. Марія скривилась.
- Що таке? - запитав юнак.
- Вино кисле, дуже кисле. - Стефан засміявся.- Розкажіть мені, чого бояться безстрашні моряки? - запитала Марія.
- Це історія дуже довга не думаю що буде вам цікаво.
- Буде.
- Русалок. Ці створіння дуже вродливі і завжди юні. Заманюють моряків…
- А я красива? Я схожа на русалку?
- Так. - Стефан підсів до Марії ближче і поцілував у губи.