Мати, матінко, матусю.

Мати. Матінка. Матуся. Скільки вистражданих слів. Особливо для тих, хто не може з якоїсь причини їх почути. Коли народжується дівчинка, то вона мріє з самого дитинства як вона виросте, зустріне свого принца, вийде за нього заміж, ну і звісно ж народить від нього дитину. Якщо весь цей пазл складеться, то буде чудово. Та не завжди  ці пазли складаються. Або не той чоловік, або не заміжня, або не може народити дитину. Особливо пік безвиході настає тоді, коли ти ужу маєш роботу, гарну зарплату, чоловіка, вагітних подружок, або тих, що вже народили, але не маєш того, хто скаже заповітні слова «мама». Ти дивишся на цих щасливих матусь, дітей, сім’ї  і тихо заздриш. Думаєш: «Чому саме я? За що мені така кара? Що я в своєму житті я зробила не так?» І починається ходіння по муках. Лікарні, ворожки, церква… Коли ти нарешті дочекаєшся результату , а це 80/20, то ти нарешті щаслива і на 7 небі від щастя.

 Але щастя теж не буває довгим. В один момент все може розірватися і твоя така вже кохана дитина, до якої ти звикла, яка вже стукає тобі  ніжками, може  покинути тебе. І потім знову починаються муки. Чому? За що? Що я зробила не так?  Чому деякі жінки – матері палять, вживають алкоголь,  ведуть аморальний спосіб життя, аборти – і  народжують дитину за дитиною. Є звичайно факт про відхилення у цих дітей, але не завжди. В більшості випадків вони здорові і навіть не хворіють.

Минає час, в тебе чудом, інакше не назвеш  все ж таки знову з’являється дві смужки. Ти знову рада. Але з’являється страх, який переслідуватиме всю вагітність. Як я виношу свою дитину? Як її не втратити. А ще ж треба ходити на роботу, яка зовсім не спокійна. Але з Божими зусиллями все проходить добре. Ти майже розслабляєшся і ось на 7 місяці знову  мало не втрачаєш її. Це добре, якщо чоловік підтримує тебе, а не звинувачує тебе. А якщо ще він той ще «принц», яким здавався. Дуже складно, але ти жінка – ти витримаєш все. Всі уколи, крапельниці, повчання лікарів і неймовірний біль.

І ось настав час, коли ти можеш зустрітися зі своєю дитиною. Так, ти нарешті її виносила, народила в муках. Але коли її в тебе забирають, то не віддають зразу. Ти на грані істерики. Як це? Як таке можливо? Погані аналізи, дитина декілька днів без тебе.  Прибуває молоко і ти молишся, щоб тобі швидше віддали дитину, щоб не відчувати цю важкість у грудях. Але не все так просто. Тебе з дитиноб не виписують додому, а дають направлення до іншої лікарні. Ти опиняєшся сам на сам з дитиною, в невідомому місті і тебе охоплює страх, розчарування, смуток.

Починаються недоспані ночі. В твоїй голові ніби алкоголь, ти не можеш нормально думати. Підтримка далеко вдома, але не тут, де ти маєш вчитись бути сильною. Нарешті і ця частина болю минає, ти повертаєшся додому, де є допомога і підтримка. Але знову  є «але». Дитина не спить ночами.  Мама стає лікарем протягом 3 років, бо дитина мучається від «лікування»  поганих аналізів від народження. 

І ось нарешті можна вийти на роботу – на свободу. Але є ще така штука адаптація до садочка. Ця справа не з легких, адже крім тата і мами, дитина не бачила нікого 24/7. Ці крики – ніби ножем по серцю. Нарешті все добре, дитина в садочку, мама на роботі.

Але починається 1 клас. Дитина їде до бабусі, де знову адаптація без мами, потім – «я боюся школи». Згодом «мама – я все знаю, не вчи мене». І ти думаєш, що может и погана матір і дружина. Може я не заслуговую на неї. Может і 20 % жінок заслуговували більше стати матерями, але так і не стали…

Але ось ти приходиш додому втомлена, бо на роботі, як завжди завал, а дитина обнімає і каже, що любить, можливо це і ї щастя?  Говориш їй  щось, а вона робить навпаки і каже, що не любить, чи навіть ненавидить..

Тож дайте відповідь мені, яка я мати? Чи можу стати ідеальною стільки переживши? Знаю, що далі буде ще складніше, особливо якщо не завжди є підтримка з боку другої половинки.

Як бути з тими мамами, що залишають дитину в дитбудинку, знущаються над дітьми, не слідкують за ними. Це добре, якщо якась добра жіночка з тих 20 %, яка не розтратила свою любов подарує її  чужій дитині.

«Мама, матінко, матусю, я тебе люблю» - я бажаю всім почути ці слова. Адже чоловіки, кохання бувають швидкоплинними, а діти – це наша частинка, без якої ми не зможемо прожити жодного дня.  Тому всім мама – низький уклін.