Розділ VI - Розвиток

Пам'ятаєте, що у часи глобального вимирання, на Неесе падало багато метеоритів?

Саме тоді на планету летів величезний астероїд, трохи більший за Чискулуб, що спричинив вимирання динозаврів на Землі. Та, завдяки густій атмосфері та нестабільній структурі самого тіла, він розділився на кілька частин.

Одна влучила неподалік Зцомльської рівнини, а інші три градом впали східніше. Пізніше, вже під час вступу в найактивнішу фазу катастрофи, величезні припливи почали наповнювати ударні кратери, що були величезними - з великі європейські країни на Землі.

Так сформувалося три озера, що пізніше стануть притулком для вцілілої рослинності та живності, а потім - стануть колискою цивілізації кеттенів...

Ханнарське море, найзахідніше, є відносно невеликим (розміром з Польщу) та не дуже глибоким - у середньому 230 метрів. Оскільки воно переважно мілинне, тут процвітають фотосинтетичні водорості та бактерії - фауни у Ханнарському морі мало. Через таку особливість, море (чи то пак, озеро) має концентроване зелено-червоне забарвлення. Штормів майже немає, а припливи та відпливи - стабільні. На його південному березі є багаті на живність та флору болота та діброви.

Середнє - Майреянзьке море - є найбільшим у "каскаді". Має розміри, співставні з Україною, Румунією та Угорщиною разом узятими. Також, на західному березі височіють неесійські, червоно-помаранчеві гори, що вказує на те, що тут сейсмічно активний регіон. І справді, якщо зазирнути під товщу води, можна помітити глибинні розломи до 7 кілометрів завглибшки, що ніяк не могли утворитися під час метеоритного удару. А середня глибина - 1220 метрів. Тут вже досить багато морської фауни. З поверхні Майреянзьке море виглядає зелено-блакитним. 

Проте, на відміну від Ханнарського моря, шторми тут часті та руйнівні, а припливи та відпливи іноді можуть перетворюватися на цунамі. Але, не дивлячись на це, узбережжя моря більш ніж живі - на півдні моря є унікальна для Неесе екосистема - трав'янисті рівнини. Ну як, трава на Неесе трохи відмінна від земної - вона здебільшого жорстка та темно-червона, але є й багато зелених рослин. Є і поодинокі дерева, і навіть невеликі ліси...

І останнє, найсхідніше, Гіайназьке море - найменше з "трійки". Має площу, порівняну з Грецією та середню глибину 280 метрів. Воно не має округлої форми на карті, як інші кратерні моря, але цьому є пояснення - можливо, останній уламок ще більше роздробився, і впало декілька менших.

Проте, цікавіше, що саме море надзвичайно чисте - якщо порівняти кольори води з іншими двома - Ханнарським та Майреянзьким, то Гіайназьке матиме чи не найчистіший відтінок блакитного. Ймовірно, що на відміну від перших двох, це море наповнювалося не величезними припливами, а опадами. І це ще й пояснює небагатий світ фауни. 

Коли на Неесе майже зникли опади, то Гіайназьке море залишилося чи не єдиним, біля якого можна було побачити хмари не з аміаку та метану, а з води...

* * *

Племена кеттенів прийшли не у одне місце - вони оселилися здебільшого на південних берегах Ханнарського та Майреязького морів. Там був стабільний клімат та достатньо їжі. Остаточно формуються племена. Взаємодія між ними була мирною. 

Та, я не можу не згадати дві речі, без якої не обійдеться жодна цивілізація - мова та релігія.

Мова кеттенів формувалася ще навіть до великої міграції - вони розрізняли певні сигнали наприклад від спостерігачів - у разі небезпеки або якщо бачать потенційну здобич. Вже під час переселення кеттенам у їх великих групах потрібно було комунікувати так, щоб усім було зрозуміло. Спочатку - декілька вигуків, потім формація у окремі слова, пізніше - речення.

Це був процес досить довгий - і продовжувався далі. Для стандартизації мови поступово виникли й певні правила. Не дивлячись на те, що племена жили відносно далеко одне від одного, їхні мови були дуже схожими.

Нам би ця мова схожа за звучанням була б на суміш італійської та німецької, з багатьма низькими вигуками та багатьма відмінками.

А от щодо релігії - вона сформувалася трохи пізніше за мову. Раніше були поодинокі та нестабільні вірування, та у нас майже немає про них даних. Та, за століття після міграції почалися й певні релігійні прояви - ми б могли знайти численні малюнки у печерах тієї доби, які виглядають як посвята комусь. Також було багато поховань, де можна було знайти окрім самого кеттена і рештки здобичі, що вказує на те, що кеттени вірили у потойбічний світ.

Проте саме організованої релігії довго не було.

* * *

Проте, незабаром після переселення племен виникає проблема - навіть на нових землях немає достатньо печер або схожих укриттів, де кеттени звикли жити. Кеттени починають будувати перші поселення. Вони навчаються робити необпалену цеглу, з якої й почали будувати перші будівлі. Але це не були будинки у такому сенсі - це були здебільшого стіни висотою до 2 метрів, що будувалися на зручній місцевості, біля водойми, звідки й брали будівельний матеріал.

Дахів не було - кеттени або рили невеликі печери у землі, або за можливості ставили накриття з неесійського очерету - дуже міцного й тривкого матеріалу червонуватого кольору. Проблема була у тому, що спочатку кеттени не вміли його видобувати - здебільшого брали вже мертві та ті що впали, а їх було досить мало, кеттенів - багато.

Тож, з часом кеттени вперше використовують знаряддя для рубки очерету - вони мали вигляд міцного каменя, здебільшого кременю чи граніту, що був міцно обмотаний гнучкою травою, що стабільно з'єднувала "топорище" з міцною палицею, вигтовленою з того ж мертвого очерету. Тут й знадобилися розвинені передні лапи з маніпуляторними кінцівками, які до того веттени здебільшого використовували для лазіння по гладкому камінню та для стабільного зчеплення під час бігу.

Проте, через усе зростаючу популяцію кеттенів знову поменшало здобичі. Великі племінні союзи, у яких було більше тисячі кеттенів створювали велике навантаження на локальну екосистему. Багато племен почали кочувати, проте деякі залишалися на місці. Кеттени помічали, що насіння з плодів, посаджене торік, проростало знову і знову.