Розділ IV - Час

Поступово, суходіл переставав бути мертвим пустирем. Життя еволюціонувало, з'явилося щось подібне до земних дерев - але з гнучким стовбуром (щоб не ламатися під вітрами) та більш темним зелено-бордовим листям.

Узагалі, рослинність на Неесе мала переважно або темно-зелений, або бордовий кольори - через те, що і Вернай-Тау є дещо меншим, ніж наше Сонце - і відповідно, виділяє менше жовто-білого світла, а більше - помаранчево-червоного, і хлорофіл на Неесе не дуже практичний.

З'являються і перші сухопутні тварини - схожі на великих ящерів. Усе більше й більше рослин проникають углиб континентів - а з цим і виникають перші ареали. Тобто, коли тваринне життя тільки виходило на поверхню, воно було адаптоване жити усюди, де є їжа. А от із бумом видів деякі рослини у певних регіонах стали отруйними для різних видів тварин з інших частин суходолу. Тому почалися і перші ендемічні екосистеми, що були майже ізольовані від інших.

Вам мабуть цікаво, як виглядала поверхня Неесе тих часів, та який там був клімат?

Суходіл був переважно рівнинним, де-не де були невеликі пагорби та стріпкі гори чи западини. Досить велика частка поверхні планети була вкрита солоними океанами - приблизно 65-70%.

Саме у ту епоху з'явилися перші землеподібні хмари, що переносили воду у континент. Це допомагало розвиватися віддаленим біомам від океанів.

А от біля самих водойм життя буяло - густі темні джунглі, що немов жито, колихалися під вітрами. Невеличкі тваринки, що никали під неесійськими деревами у пошуках їжі. Ви вдихаєте трохи вологе, насичене, солоне повітря. Досить сильний, але ненав'язливий вітер дме повз вас. А позаду - блакитно-зелений океан з величезними хвилями - ось де серфінгом треба займатися - це вам не якась Австралія! Але руйнівні хвилі з тріском вдаряються об високу стіну каньйону, розбиваючись на мільйони бризок...

* * *

Та, на жаль, усе має властивість закінчуватися...

Шаторані було абсолютно байдуже, що на Неесе з'явилося якесь життя - вона продовжувала зміщувати ексцентриситет, тож пори року з часом ставали різкішими. Це на протязі мільйонів років було майже непомітно, але з досі нез'ясованих причин активність Шаторани стала стрімко зростати, як і швидкість зростання афелію Неесе. Зими рік за роком ставали усе суворішими. З'явилися товстезні полярні шапки, що ніколи не танули.

Проте, що було жахливіше та страшніше - амплітуди температур, що генерували вітри у горішіній атмосфері, знизилися - і вітри стали менш потужними, і у комбінації з швидким уповільненням обертання зробило нижню атмосферу менш герметичною, і токсичні, і тому числі й аміачні дощі стали падати частіше. 

Та, через зростаючу активність Шаторани, її магнітні бурі стали відчуватися навіть на Неесе, де й так уже не було спокійно. Поступово вони входять у орбітальний резонана, що остаточно руйнує стабільність на планеті. Її припливне розігрівання достатньо розігріли мантію планети, щоб почався масовий спалах вулканізму. У центрі континенту, була досить велика Зцомльска рівнина. Це не була така рівнина, як ми собі їх уявляємо - вона більше нагадувала мінне поле з безліччю розколин. І це не було дивно, адже колись саме тут проходив головний акреційний диск при зіткненні з Каірраканом - грубо кажучи, саме тут вони й почали свою пекельну бійню. Навіть після мільярдів років тут було неспокійно - тисячі малих вулканів та лавових розколів усіювали пустелю.

Проте, з початком масового колапсу тут стало просто пекельно - тисячі потоків лави вирвалися на поверхню, від якої аж пашіло жаром. Землю трусило, немов у лихоманці. Магмові річки та озера випалювали усе навколо. 

Ця комбінація запустила величезний маховик вимирання. Від кислотних дощів швидко загинула рослинність, а без рослинності вмирали й травоїдні, й хижаки разом з ними. Виживали лише найсильніші та найпристосованіші. Колишні зелені джунглі стали нагадувати пейзажі Марсу.

На Неесе стало падати набагато більше астероїдів, утворюючи величезні кратери. Амплітуда між приливами та відпливами ставала просто монструозною - сотні метрів. Вода стала заповнювати саме ті кратери, утворюючи нові водойми.

Шалені вітри дробили легкі породи, засіваючи усе навколо неесійським піском...

* * *

Та був і один плюс - у океані життя майже не постраждало.

З'являються глибоководні величезні монстри - поверхня морів стає більше "територією водоростей та мікроорганізмів" а горизонти глибше за кілометр буяють підводним життям. З'являютьсятисячі нових видів. Також популяція хемосинтетичного життя різко зростає через наплив підводного вулканізму.

У той час як на поверхні був апокаліпсис, водні істоти навіть навчилися використовувати його. Багато бактерій та водоростей навчилися видобувати енергію з аміаку та інших речовин, що також падали і в океан.

Глибоководні види теж зростають у числі - на глибині 10 км під водою. Процвітають мікроорганічні колонії - схожі на земні трубки сифонохор, де тисячі організмів скріплені у довге тіло, що слугує спільною травною системою.

Проте, з часом, Шаторана заспокоїлася.

Але Неесе уже ніколи не повернеться до доапокаліптичного стану.

Хоч і на суходолі було дуже мало життя, але це не означає, що тут його немає. Минулі ящери та невеликі гризуноподібні тварини еволюціонували у величезних укритих густим гутром птахів, що проводили усе життя у повітряних потоках.

У розумних соціальних невеликих гризунів, що рили собі укриття навіть у найсклажніших умовах.

Суходіл став самотньою, безживною, мертвою піщаною пусткою. 

Але не безнадійною...