Розділ ІІІ - Світанок

Коли Неесе нарешті трохи охолола та стабілізувалася, там стало можливе найголовніше для відомого людству життя - рідка вода. Після завершення первісного хаосу в зоряній системі блукали тисячі комет та астероїдів. Тоді й поступово почалося Пізнє неесійське бомбардування. Саме крижані комети та інші каменюки "завезли" на Неесе воду.

Водний океан іще більше прискорив охолодження поверхні та пом'якшення клімату.

Також формувалася атмосфера.

Але дуже дивно - через тодішню 6-годинну добу шалені вітрюгани зносили гази з поверхні та не давали новим космічним частинкам дістатися поверхні. Саме у той час на планеті уже почався вулканізм та перші зародки тектоніки, що наповнювало атмосферу вуглекислим газом, що утримував тепло.

Саме з цими епохальними змінами на Неесе вчені пов'язують і виникнення життя. Найімовірніше, це були одноклітинні РНК-організми (РНК - теж тип геному, як ДНК, але трохи інший), що отримували енергію шляхом хемосинтезу біля підводних вулканів.

За сотні мільйонів років організми повільно розвивалися. Десь за 1 233 мільйонів років після першого життя на Неесе з'явилися перші фотосинтетики - але такі форми життя не були до того масово поширені, адже крізь густезну атмосферу світла проникає мало, а існування біля поверхні океану теж не дуже добре у довгостроковій перспективі - на Неесе часто були то масивні замерзання, то супер-потеплішання кожні 10-20 тисяч років, що для тодішнього розвитку буквально ніщо.

Так і на Неесе б залишилися лише одноклітинні хемосинтетичні мікроби, якби не одна "маленька деталь"...

* * *

З кожним роком Шаторана усе більше притягувала до себе Неесе всього на кілька сантиметрів, пррте за мільярди років ексцентрситет дуже змінився. Та й обертання почало повільнішати, що зменшувало тодішній масовий вулканізм. А ще - через це порідшала атмосфера, що ще більше змінило життя. Такти сезонів стали стабільнішими. Життя почало не лише існувати, а й розвиватися - з'являлися навіть перші організми, що використовували ДНК.

Спочатку, як я казав, з'явилися клітини, що живилися шляхом фотосинтезу. Такі та інші подібні організми швидко поширилися океаном, що через це забарвився у темно-зелений та червонуватий відтінки. Спочатку такі організми майже не виробляли кисень, та зі зростанням частки вуглекислого газу в нижніх шарах атмосфери перші "рослинки" таки перейшли на C-тип синтезу.

* * *

А от збільшення кисню в атмосфері дозволило підтримувати великі тіла. Багатоклітинні організми (часто колонії бактерій) масово поширилися. Також виникають перші хижаки, що ще більше прискорює розвиток. Першим травоїдним треба розвиватися, щоб тікати від хижаків, а хижакам - щоб наздоганяти перших.

Тоді й з'являються на абсолютно безживній суші перші рослини. Проте там умови були незрівнянно жорстокішими за океанські - усе ще дужі вітри, часті катастрофи та зелетруси, рідко - аміачні дощі що убивають усе живе.

Тож довгий час там жило лише кілька видів рослин та екстримофілів - але усе це було лише на березі, про глибоке проникнення на сушу не йшлося й мови.

Та му міру стихання обертання, що тоді вже становило 15 годин навколо осі, вітри стали бушувати на куди більшій висоті, оскільки відцентрована сила, що їх провокувала, слабшала, а циркуляції вгорі усе сильнішали, що утворило так звану "Вітряну стіну", про яку я говорив ще у першому розділі...

Та й океанські простори ставали дедалі тіснішими, і це провокувало тварин до життя на суші. Воно, до речі, за мільйони років пом'якшення значно розвинулося та пристосувалося до життя у більш континентальних районах, що створювало кормову базу для спочатку перших амфібій, а згодом - перших сухопутних тварин, що з'явилися за 2,9 млрд років після першого живого організму на Неесе.

Проте, чому увесь цей час було так спокійно?

І чи виживе життя перед майбутніми загрозами?

* * *