Розділ ІІ - Пекло

Величезним "Але" є сезони.

Що узагалі таке - сезони?

Це закономірні зміни температури та рівня опадів, що відбуваються регулярно.

Зазвичай, от-як на Землі чи Марсі сезони формуються через нахил осі. Тут усе максимально просто - чим більший нахил осі відносно екліптики (площини) орбіти навколо світила, тим відчутніші та екстримальніші сезони.

Та на Неесе нахил незначний, тому, як я писав раніше, сезони змінюються залежно близькості планети до Вернай-Тау. І тут сезони набагато різкіші, ніж на нашій рідній планеті. Але якщо я й далі розповідатиму про відстані та температури, то це буде надзвичайно душно й нудно.

Набагато цікавіше - чому у Неесе такий шалений ексцентриситет?

У епоху творення зоряної системи - коли розріджений газ поступово, атом за атомом злипається та утворює протопланети. Також, усі знають про закон усесвітнього тяжіння - чим більшим за масою є об'єкт, тим більше речовини він притягатиме до себе. Деякі об'єкти, у центрі газопилового диску, де речовини найбільше, швидко набирають масу та розжарюються, стаючи зорями, що так само здуватимуть зоряним вітром або притягатимуть частинки до себе з внутрішніх шарів - таким чином, протопланети, що є ближчими до світила, не мають вже речовини для подальшого формування, і починають процес стиснення та охолодження. Та дуже нечасто цей процес є мирним.

Внутрішня зоряна система у початок свого формування нагадує справжній хаос - тисячі астероїдів мандрують та врізаються у розпечені до надтемператур протопланети (Наприклад, поверхня Землі на початку формування мала температуру аж 4000°С - цого достатньо, щоб розплавити будь-який метал, відомий людству), а самі планети мають дуже нестабільні орбіти - що часто перетинаються, і це рано чи пізно спричинить зіткнення...

Неесе також вступила у цей етап пошрамованою кам'яною планетою, що аж жаріла - від близькості до молодого та агресивного Вернай-Тау, що ніби арканами, притягував панети, або ж відштовхував їх у міжзоряну холоднечу. В планету кам'яним градом летіли комети та астероїди, що ще більше розжарювало і так не крижану Неесе. Довгий час планета уникала масштабних зіткнень завдяки своїм досить великим розмірам та масі. Проте, цей самий "щит" зіграв з Неесе злий жарт...

З часом, через притягання молодої зорі Неесе опиняється на орбіті однієї з інших протопланет - її називають Каіраккан. Розміри були досить великими - з Марс, що створювало зайді серйозну загрозу. Нетривалий час планети перебували в гравітаційному танці, обертаючись навколо спільного центру мас. Та поступово, обидві планети наближалися одне до одної - іще більше розковбасюючи одна одну. Почалася так звана "планетарна битва". Це був титанічний бій - Неесе і Каірракан підіймали з поверхні одна одної гази та космічний пил, утворюючи акреційні потоки - величезні щільні кільця навколо обох борців. Якщо у минулому вони були досить таки неспокійними, то зараз це було просто пекло - уявіть собі  - ви стоїте посеред величезного океану надгарячої лави. Наволо вас лише вона - ні метра поверхні. Температура сягає надвисоких значень, атмосфера - лише пил та розпечені часточки, що тягнуться до Каіррану. Також там цілком можливі лавові припливи і відпливи - амплітудою в кілометри.

Пекло, яке уявляють люди, у порівнянні з тодішньою поверхнею Неесе - квітучий рай.

З часом планети наближаються одне до одної, і починають розбирати одне одну на потоки газу.

І перемагає у цьому лютому побоїщі Неесе. Через більший розмір та густину, і очевидно, масу, планета буквально розриває Каірран на акреційні кільця, що з часом падають на планету.

З цього бою Неесе виходить гарячою, майже цілком залізною травомованою планетою.

Густина, що доти становила близько 3,2 г/см3, підвищується до 6,4 г/см3 (Для порівняння, густина Землі становить 5,6 г/см3) через те, що Неесе поглинула надзвичайно велику кількість заліза та нікелю, що пізніше стануть основою активного ядра і дасть надпотужне магнітне поле, що протидіятиме зоряному вітру, та можливо, утворити атмосферу...

Також зіткнення діє як ляпас для орбіти, що трохи віддаляється від дедалі спокійнішого Вернай-Тау. Приблизно у той час формується і Шаторана, поглинувши багато планет, ніби "очистивши" орбіту, та не встигає поглинути трохи ближчі до світила речовини. Деякі вчені припускають, що саме ці "частинки, що вижили" стали атмосферою для Неесе.

Тож, орбіта поступово стабілізується, ексцентриситет доволі витягнутий, але не занадто, формується атмосфера, доба сповільнюється...

Здається, настають спокійні часи.

Проте, для таких планет саме ці часи стають вирішальними...