46 глава.

Реґайон усміхнувся, вже наперед знаючи, що станеться після таких підколів давнього друга.
— Джиджі, а може, я стану твоїм обранцем? — легка, майже лінива усмішка ковзнула по губах Нераіла.
Він навіть не встиг договорити.
Різкий поворот — і кулак Джини зупинився в кількох сантиметрах від його обличчя.
Занадто близько.
Настільки, що він відчув тепло її шкіри.
І… не відступив.
Навпаки — ледь нахилився вперед, ніби спеціально скорочуючи відстань.
— Твої звички не змінилися, Джо, — тихо, майже на вухо.
Її подих на мить збився.
Але лише на мить.

Джина різко відвела руку, стискаючи пальці сильніше, ніж потрібно.
Кілька секунд — і вона змусила себе розслабитися.
Коли підняла голову, на обличчі вже була усмішка. Надто легка, надто безтурботна.
— Як там Ліарен? — майже невинно спитала вона.
Погляд униз. Потім убік.
Так, щоб ніхто не помітив.
Ніхто… крім нього.

Нераіл завмер.
Ледь помітно.
Але для неї цього було достатньо.
Вона влучила.
Його очі потемніли — не від злості. Від чогось глибшого.
Небезпечнішого.
— Чому тебе цікавить тільки він? — голос став тихішим, але напруженим, як струна. — Кожного разу. Тільки про нього.
Джина ледь нахилила голову, розглядаючи його так, ніби бачила вперше.

— Ревнуєш?
Це слово зависло між ними.
Нераіл коротко всміхнувся. Без тепла.
— До кого?
Вона зробила крок ближче.
Тепер між ними майже не залишилося повітря.
— Сам скажи.
На секунду його погляд зірвався.
І повернувся вже іншим.
— Ти граєшся, — тихо сказав він.

Ще крок.
Небезпечно близько.
Його щелепа напружилася.
— Не тут, Джино.
— Чому? — її голос став майже шепотом. — Боїшся, що хтось почує… чи, що я скажу зайве?
Пауза.
Коротка.
Але в ній — занадто багато.

— Він тобою не зацікавлений, — різко кинув Нераіл, ніби відштовхуючи тему. — Чого тобі він подобається?
Джина не відступила.
Не відвела погляду.
— Бо він не такий, як ти.
Тиша вдарила різко.
Нераіл на мить завмер.
Його погляд ковзнув по її обличчю — повільно, уважно, ніби шукаючи тріщину. Брехню. Слабкість.
— А може, — тихо сказав він, — ти просто не хочеш бачити, який я насправді?

Вона мовчала.
Але цього разу усмішка не повернулася.
— Я бачила, — ледь чутно відповіла вона.
Ці слова прозвучали інакше.
Глибше.
Нераіл завмер.
Реґайон тихо видихнув, переводячи погляд з одного на іншу.
— Я щось пропустив… — пробурмотів він. — А хто такий Ліарен?
Джина ледь усміхнулася.
— Запитай у нього.
І вперше за весь час не подивилася на нього.