44 глава. Розбите дзеркало.

— Реґайоне. Того дня я втратила не лише подругу. Я втратила свого чоловіка і дитину… — на останніх словах голос Джини трохи затремтів.
— Маячня! Твої діти в порядку! Чого не можу сказати про королівську родину світлих, — Реґайон зустрівся зацікавленим поглядом із сестрою по зброї — Джиною — і продовжив.

— Деталі потім. Варзете, на тобі захист Джорджини. Сіанно, світлий на тобі. Але якщо знайдеш інших новоприбулих разом із Деймаром — будь ласка, проконтролюй, щоб мій син знову не встряг у чергову авантюру.

— За цей час я відвикла від твого командування. Ностальгія… — сумно усміхнулася Джина.
— З невеликою різницею. Сьогодні я побуду твоїм джерелом, — підморгнув Реґайон.

Кімната Кая.
Деймар переступив поріг, різко потягнув Мілу за собою за межі кімнати й зачинив двері.
— Ти здурів? — розгублено прошепотіла дівчина.
— Тихо. — чоловік схопив її за лікоть.

За зачиненими дверима щось глухо вдарило.
Тиша стала густою, майже давлячою.
Раптом ручка дверей повільно опустилася.
Двері відчинилися.
По той бік стояв Кай.

Розлючений.
Його бурштинові очі світилися вузькими вертикальними зіницями, а губи ледь відкривали хижий оскал.

— Руку… від неї… прибрав, — карбуючи кожне слово, тихо промовив змій.
Погляд, яким він дивився на Деймара, був таким, ніби наступної миті той може вже не дихати.

Дей повільно підняв руки.
— Спокійно.
І в ту ж мить кімнатою прокотився дзвін розбитого кришталю.
Різкий. Магічний.
Кай миттєво обернувся.
Дей зробив крок у кімнату, а Міла обережно зазирнула всередину.

Роза стояла біля дзеркала.
Вона розгорнула шкіряний згорток і відірвала від нього не велткий клаптик паперу.
По поверхні дзеркала пробігла тонка тріщина.
Тріщина розгалужувалася, мов блискавка.
Роза спокійно згорнула згорток назад і притиснула його під руку. Відступаючи ближче до дверей. З кожним кроком вона відривала новий шматок паперу й повільно рвала його на дрібні клапті.

Дзеркало відповіло новим кришталевим тріском.
Від паперу розливався сильний магічний фон.
На ньому не було ані рун, ані кіл, ані знаків — і все ж він був переповнений силою.

З кожним розірваним клаптем повітря в кімнаті здригалося.
Наче ламалося не скло — ламалося саме закляття.

Кай мовчки спостерігав.
Міла затамувала подих.
Деймар насупився.
Роза розірвала ще один шматок.

Дзеркало вкрилося новими тріщинами.
Ще один клапоть.
Тріщини розповзлися по всій поверхні.
Ще.
І ще.
Коли Роза розірвала останній шматок дивного паперу, дзеркало не витримало.

З гучним дзвоном розсипаного кришталю воно вибухнуло уламками.
Осколки розлетілися по кімнаті, дзвенячи об підлогу. Деякі застрягли в оббивці дивана та в інших деталях інтер’єру.

Дей різко схопив Розу, притягнув до себе й накрив усіх магічним щитом, не даючи уламкам долетіти до інших учасників пригоди.

Запала тиша.
Кай криво посміхнувся.
— Жорстока ти.

Роза лише знизала плечима, кидаючи залишки паперу на підлогу.
— Вони хотіли нас убити. Принаймні тебе точно, Каю.
Вона зручніше перехопила згорток і підняла погляд.
— А як ти пам’ятаєш… тільки наша компанія має право влаштовувати такі ігри.
Кай тихо кашлянув, мимоволі згадуючи деякі пригоди їхнього дитинства.