35 глава. Під чужою шкірою.

Дзвін у вухах був оглушливим. Голова тріщала так, ніби її розколювали навпіл. Вона не одразу змогла розплющити очі — світло різко засліпило. Роза примружилась і спробувала поворухнутися.
Тіло боліло не так сильно, як голова. Дискомфорт відчувався переважно в руках і ногах.
Вона знову спробувала відкрити очі й трохи повернула голову набік, створюючи тінь.

— Роза. Ти як?
— Голова розколюється… Добряче ж мене приклали. Каю, ти в порядку?
І саме тоді вона усвідомила: руки зв’язані за спиною. Ноги — теж.
— Фух… Добре, що ти не надто чутлива до зміїних зіллів.
— Ага. Я з тобою стільки всього перепробувала, що вже виробився імунітет. Але ти так і не відповів.

Вона перевернулася на живіт і спробувала впертися лобом у землю, підтягуючи ноги під себе. З першого разу не вийшло — тіло ще не слухалося, координація підводила.
Коліна різко пронизав біль — назустріч руху вп’ялися дрібні камінці.

— От бачиш… Зараз я нічим від тебе не відрізняюся. Лежу, мов черв’як.
— Та ти й так черв’як. Тільки зміїний.
— О-о-о… Але саме зараз із нас двох на черв’яка більше схожа ти.
— Добре, НЕ черв’як! — видихнула вона крізь зуби продовжуючи. — Є ідеї, як знову стати людиною? Я з радістю послухаю.

Міла йшла коридором, не в силі позбутися дивного відчуття.
«Так не має бути. Так не повинно бути… Ми ніби в стосунках. Але чому Кай поводиться так холодно, коли ми наодинці? І ця подряпина…»

Раптом сплив спогад.

"Після чергової бійки між Роєм і Каєм. Маві — одна з близнючок — обробляла рани хлопців маззю, позиченою в матері. 

Зосереджена, зеленоока, з волоссям кольору воронячого крила, туго заплетеним у косу. Маленький акуратний носик, округлі щоки, охайний вигляд.

— Та скільки можна битися, як малі діти?! — обурено прогугнявила Марві, друга з близнючок.

Вона теж була зеленоока й чорноволоса, але замість коси — недбалий хвіст. Кофтинка застібнута абияк, спідниця перекручена задом наперед.

— Марві! Що тобі мама сказала?
— Що я можу вставати з ліжка.
— Лише якщо йдеш до вбиральні! Сходила? Тоді швидко назад у дім! Ще не вистачало всіх заразити магічною хворобою!
— От зануда ти, Маві!

І дівчинка, насупившись, попленталася до дому. Вона ж знала: якщо мати повернеться й не знайде її в ліжку, обіцяна прочуханка набуде зовсім іншої форми. І разом із нею дістанеться й Маві.
— Ой, Каю! А де це ти шкіру загубив?
Здивувалася Роза, торкаючись рани, навколо якої вже почала проступати луска."

Міла різко виринула зі спогаду й ледь не здригнулася.
Бо зараз…
На обличчі Кая, навколо подряпини, луска не проявилася.