33 глава. Відчуття не беспеки.

Міла завмерла, тримаючи в руках флакон із зіллям. Скло було теплим — надто теплим для ранку. Вона насупилася, але нічого не сказала, лише обережно поклала його до сумки.
Останнім часом світ поводився дивно.
Наче кожна річ мала прихований сенс, а кожне рішення — наслідки, про які воліли мовчати.
Джина зробила крок назад із балкона, щільно зачинивши за собою двері. Повітря в кімнаті здавалося густішим, ніж кілька митей тому. Вона приклала долоню до грудей, зімкнула очі, намагаючись упіймати ритм власного серця.
Це було не просто занепокоєння.
Магія шепотіла — тихо, настирливо, майже з осудом.
Джина повільно розплющила очі. Вона не рухалася, не дихала глибше — просто слухала. Не вухами, не серцем, а тим внутрішнім чуттям, що ніколи не бреше.
Страху не було.
Була ясність.
— Не зараз… — прошепотіла Джина, хоча добре знала: загроза не питає дозволу.
Десь у глибині палацу щось зрушилося. Наче нитка, надто довго натягнута, раптом затремтіла.
— Міло!
Прибігла дівчина на поклик матері.
— Мам? Все добре?
— Не думаю. Але треба це вирішити.— тяжко видихнула.
Джина сіла на край ліжка.
— Сімейна нарада.
— А…
— Кай обов’язково. Чи я щось не так зрозуміла?
Щоки Міли трохи зачервоніли.
— Ні, мамо, я зрозуміла. Зараз покличу.
Молода демониця розвернулася й пішла до вхідних дверей. Вийшла в коридор, підійшла до покоїв Кая та постукала. За дверима почувся гуркіт, наче щось упало, і за кілька митей двері різко відчинилися.
Перед Мілою стояв Кай. Розтріпаний і захеканий, з подряпаним підборіддям.