31 глава.

Деймар прибіг якнайшвидше. Молодий демон схопив розбурханого Елара й повів його до Великої зали. Зачинивши за собою двері, він почув, як той, обертаючись, вигукнув:
— Деймаре! — гнівно крикнув Елар, похитуючи кулаком і вдаривши співрозмовника в плече. — Ти привів мене туди, де я не мав бути! Ти взагалі думав про наслідки?!
Деймар стояв спокійно — холодний і впевнений:
— Еларе, заспокойся. Я не привів тебе сюди без причини.
— Кожен крок має свою ціну! — стискаючи кулаки, вигукнув Елар. — Ти не усвідомлюєш, наскільки тонка межа між помилкою, яку я не можу собі дозволити!
Його погляд був темний і водночас сумний. Кожне слово Деймара різало, мов лезо, та в думках спалахувала ще одна причина гніву.
— Я обираю за тебе лише тоді, коли іншого виходу немає, — спокійно мовив Деймар, насупивши брови.
Елар зітхнув. Його очі стали сумними, майже ніжними, але твердість у погляді не зникла:
— Я розумію… Сіанна і я… Я першим розірвав наші стосунки. Заради її безпеки. Щоб вона не опинилася в небезпеці, яку не змогла б витримати.
Деймар мовчав, знаючи, що Елар не розповість усієї правди.
Ким би Елар не був — ворогом по той бік барикад, другом чи майбутнім зятем — його зміни можна було пояснити смертю матері та зникненням сестри. Але щодо Сіанни Деймар підозрював: тут є щось іще.
Елар стояв поруч із колишнім другом, та в думках знову й знову повертався до того дня, коли за наказом батька знайомий маг мачухи наклав на нього прокляття — прокляття самознищення з ефектом антимагії. Воно могло забрати життя коханої, якщо вони перебували поруч як пара. Кожного разу, коли він намагався застосувати будь-яке закляття, у його серці з’являвся шип чорної магії — для сильного, а особливо для світлого мага, це означало наближення жахливої й болісної смерті.
— Я не можу розповісти їй усе… — прошепотів Елар майже собі під ніс, не бажаючи, щоб Сіанна дізналася про темну пастку, яка чатувала на нього з кожним кроком. — Навіть якщо серце розривається.
Деймар зробив крок уперед. Його присутність відчувалася майже фізично:
— Ти мусиш робити те, що необхідно, навіть якщо це розриває тебе на частини. Іноді обмеження — єдиний шлях до виживання.
Елар підняв погляд. У його очах промайнуло те, що Деймар знав надто добре: суміш болю, кохання й обов’язку.
— Я знаю… — тихо відповів він. — Але межа між тим, чого я хочу, і тим, що можу, щодня стає все тоншою…