28 глава. Між межею та вибором.

Король повільно ступив уперед. Кожен його крок віддавався глухим тиском у грудях — ніби сама зала схилялася перед ним. Створіння довкола мовчки розступилися, опустивши погляди.
— Ти не відповів на моє запитання, — холодно промовив він. — Що ти тут забув, Деймаре?
Деймар не обернувся одразу. Лише коли король зупинився зовсім поруч, він повільно випростався й повернувся до батька обличчям. У його погляді не було страху — лише втома й впертість.
— Я привів тих, кому загрожувала смерть, — відповів він рівно. — І знав, куди йду.
Повітря здригнулося. Тіні на стінах сіпнулися, витягнулися, мов живі.
— Ти знав, — повторив король, і в цьому слові прозвучала лють. — І все одно переступив межу. Привів сторонніх у саме серце мого володіння. Без дозволу. Без виклику. Без страху.
— Страх тут ні до чого, — Деймар зробив крок уперед, і між ними залишився лише подих. — Ти сам навчив мене відповідати за свої рішення.
Король різко схопив його за підборіддя, змусивши підняти голову.
— Я навчив тебе коритися, — прошипів він. — А ти вирішив стати героєм?
На мить здавалося, що Деймар відступить. Але він лише стиснув щелепи.
— Я вирішив залишитися людиною… настільки, наскільки це ще можливо.
У залі запанувала мертва тиша. Навіть принцеса-демон на троні більше не усміхалася.
Король повільно відпустив сина.
— Ти розчарував мене, — сказав він тихо. — І це гірше за будь-яке покарання.
Він відвернувся.
— Гості залишаються. Поки що.
— А ти, Деймаре… — король зупинився, не обертаючись. — Ще раз зробиш вибір серцем — і заплатиш за це не лише ти.
Його присутність відступила так само раптово, як і з’явилася. Повітря стало легшим, але напруга не зникла.
Деймар повільно видихнув — і лише тоді дозволив собі опустити погляд.

Межа визначена. Вибір залишався за ними.