27 глава. Останній стрибок.

Закінчивши розмову, четвірка повернулася до кімнати зібрати свої скромні пожитки. Невдовзі до них зайшов Кай. Він мовчки вручив сумку з провіантом, а також кілька пляшечок з відварами й мазями.
— Що ж, — промовив він, — сьогодні я востаннє буду вашим провідником територією народу Наарі.
Він повів гостей до порожньої магічної зали. Підлога там була незвичайною: з маленького кола в самому центрі зали розходилася спіраль, вирізьблена в камені та пронизана тьмяним світлом, ніби сама магія застигла в русі.
Джина, Міла, Роза й усе ще загорнутий у кокон Елар, якого тягнув за собою Деймар, стали в центрі зали. Деймар зосередився, спрямовуючи напрямок стрибка. Повітря загуділо, простір почав стискатися.
Ще мить — і п’ятірка мала зникнути…
Та в останню секунду до них приєднався Кай.
— От невгамовне дитя…–похитала головою королева змій. У її словах прозвучав докір, але й тепла іронія: вона знала цей погляд, знала який вибір він зробив. Кай ішов проти її волі — і водночас саме так, як підказувало йому серце. 
Королева змій була явно не дуже вдоволена, але її чоловік тихо заспокоїв її, поклавши руку на плече.
Світ різко перевернувся.
За мить вони опинилися в незнайомій тронній залі — просторій, холодній, наповненій чужою величчю. Перед ними, на високому троні, сиділа надзвичайно красива дівчина.
Її погляд був спокійний — і водночас небезпечний.
— Ну що за нахаба ти, мій небоже? — промовила незнайомка з легкою іронією.
Порушники спокою почали роззиратися довкола. Їх оточували створіння, що мало нагадували людей: із різним кольором шкіри, з рогами й хвостами; в інших на тілі виднілися дивні нарости.
І раптом за спинами незваних гостей пролунав грізний чоловічий голос:
— Любий синку, а що ти тут забув?
Повітря миттєво стало важким — ця істота тиснула самою своєю присутністю.