24 глава. Прокляття та обіцяний політ!

У їдальні.
Стіна навпроти вхідних дверей у довгій залі обвалилася. З іншого боку пролізла величезна голова білосніжної змії. Усі, хто був поруч зі стіною, кинулися врізнобіч, але королеві не пощастило — її придавило важким уламком, що перекрив прохід.
Не встигли оговтатися від першого небажаного вторгнення, як сталося друге. Хтось у зміїній подобі став між гігантською істотою та гуманоїдами.
У порівнянні зі «Сніжинкою» — так Роза подумки назвала білого змія — друга змія, насиченого болотяного кольору, була значно меншою й рухалася трохи незграбно. Здавалося, це було її перше перевтілення. Коли з другого пролому з’явився кінець хвоста, Роза зрозуміла, хто саме був тією болотяною змією.
— Та йож твою ногу! Ти зміг! — вигукнула вона, помітивши усміхнену Мілу, яка обережно гойдалася, акуратно обвита хвостом Кая.
Роза миттєво змінила тон на командний, усвідомлюючи, що буде далі:
— Міло! А ну швидко розмотуйся!
Та дівчина не встигла зробити й кроку, як почула стогін з іншого боку від Кая. Підбігши до пролому, Роза побачила майже повністю притиснуту королеву змій.
— Ви там як, цілі?
— Я не можу поворухнутися… конструкція стискає мене дедалі сильніше.
— Королево, я…
Роза не встигла договорити, як хвіст білої змії блискавично метнувся в бік уламків, підхопив їх і відкинув убік. Усі завмерли, не очікуючи такого повороту. Коли королева побачила білого гіганта, вона усміхнулася й розплакалася.
— Отже, і ця дівчина теж не та…
Кай уперше за все своє свідоме життя побачив, як його мати плаче.
Болотяна змія обернулася до Рози, і на її лобі проступив тьмяний візерунок квітки.
— Я без поняття, Каю… І обурюватися не треба!
— Що? Ти його розумієш?!
— Він хоче знати причину ваших сліз.
«Отже, ти — чуюча. Рідкісний дар, що передається від матері до доньок по роду», — пролунав у голові Рози незнайомий низький голос.
«Я — Сетхіс, єдиний чоловік Ліссеї, королеви змій».
Роза перевела здивований погляд із Сетхіса на королеву, потім на Кая, а білий змій продовжив:
«Мене прокляли залишатися в зміїній формі до кінця життя, пробуджуючись лише на один день раз на п’ять років. Ми з Ліссеєю випробували все, щоб зняти прокляття, але, як бачиш, рішення не знайшли».
Роза широко усміхнулася:
— Якщо прокляли — значить, заслужено.
Коли сенс кинутої фрази дійшов до інших, реакції були різні. Королева злобно зашипіла на дівчину, а Кай звузив очі, дивлячись на Розу. Помітивши, як розлючена мати рушила в бік подруги дитинства, Кай ударив хвостом між жінками, перегородивши шлях.
«Яких емоцій ти від нього чекаєш?» — прошипів у голові Рози голос Кая.
— Найяскравіших. І мені потрібно бути поруч.
Болотяна змія кивнула головою й обхопила крихітне тільце Рози.
— Каю, і ж це не перше твоє перевтілення.
— Що?! Сину, як це?!
Та Роза вже фізично не могла слухати запитання королеви — вона летіла. Летіла в бік гігантської білої змії, подумки проклинаючи того гада Кая, який таки відправив її в політ, як колись і обіцяв.