20 глава. Свіжі новини.

— Зважаючи на те, скільки часу ми не бачились, новин назбиралося чимало. Тож давай пробіжимось швиденько, — хитро примружився він, усміхаючись зміїним оскалом.

Роза зробила ковток із фляги, скривилась і різко вдихнула, притискаючи рукав до обличчя.

— Зачекай, принесу фрукти. Інакше не витримаю. — Добре, — коротко кивнув Кай.

За кілька хвилин Роза повернулася з плетеним кошиком екзотичних плодів і маленьким ножем.

— Для початку: той лис-хлопець, якому ти колись залишила мене під наглядом у зміїній формі, знайшов свою істинну. 

— Справді?! Ніколи б не подумала, що Рой колись матиме дівчину, — в її голосі одночасно прозвучали здивування й щира радість.

— Так, навіть затятий жінконенависник змінюється. До речі, у близнюків тепер власна магічна лабораторія.

Роза ковзнула поглядом по його обличчю й затримала очі на зіницях.

— Не дивись так. Координат не скажу. Ще не вистачало, щоб ти почала їм заздрити. 

— І це каже найбільший заздрісник із усіх? — усміхнулася вона, уважно спостерігаючи за його реакцією.

— Змії не заздрять. 

— Авжеж. Вони просто мовчки точать ікла. 

— Те, що я тоді вкусив Роя, — не моя провина! 

— Так-так. Уся вина, безперечно, на лисячому хвості. Розумію, — Роза усміхнулась ще ширше.

Вперше за багато років вона дозволила собі розслабитися. Хоч на мить скинути напруження, що роками осідало всередині.

— Ніч коротка, і тобі варто відпочити, тож… 

— Тож ти зараз почнеш повчати? 

— Ні, Роз. Просто завтра буде важкий день. 

— Я піду. І ми більше не побачимось. Те, що я тут — уже диво. 

— Саме тому я дещо вигадав.

Кай зняв легкий жакет із довгими рукавами. На його руці почала проступати луска.

— Ти здурів? — різко сказала Роза. 

— Потім же не зможеш сплести пару.

У руці він уже тримав короткий ніж.

Змій без вагань зрізав кілька щойно вирослих лусочок відчистив від лишнього м'яса і простягнув їх Розі.

— Одну передаси Джіні.

Остання луска в його долоні змінила відтінок. Кай затримався на мить і лише потім простягнув її.

— А ця — для Міли. Головне — не переплутай. 

— Зачекай. А от із цього місця — детальніше. 

— А що не так? — щиро здивувався він.

— Ти ж хотів сім’ю. Дітей. 

— Хотів. І досі хочу. 

— Тоді навіщо… 

— Я даю її не як чоловік,  а як пкровитель.— спокійно перебив Кай. 

Мовчанка зависла між ними.

— Таке дозволено лише зміям-жінкам. 

— Я виняток. Перший син у роді за кілька тисячоліть.

— Але королева… 

— Матінка схвалила. — без жодної емоції обірвав він її.

— Добре. З цим ясно. Але чому одна луска іншого кольору? — Роза змінила тему.

— Дві перенесуть вас до мене. Третя — дозволить мені дістатися кінцевої точки. 

— Навіщо так ускладнювати? 

— Ви вдвох витримаєте перехід. Мила — ні. Якщо чесно, я хотів забрати вас ще тоді, в Хорані. До того ж… я в боргу перед Джіною й Милою. 

— Ти досі звинувачуєш себе в зникненні її батька? — Тоді їм був потрібен він. Тепер — Мила. 

— Кому — «їм», Каю? 

— Ти ж знаєш правду про своє походження? 

— Частково. 

— Отже, Джіна не сказала, що вони з твоєю матір’ю — з іншого світу?

Роза мовчки округлила очі й повільно похитала головою.