10 глава. Справжня полукровка.

Не встиг чоловік видати й звуку, як по шкірі його шиї ковзнув холодок металу. Додатково його прибили до місця злим поглядом.— Розо! Опусти кинджал! Вони нам не заподіють шкоди.— Як ти можеш бути впевнена, мамо?— Вони мої давні знайомі.— Часи змінюються.

Роза опустила клинок, сховавши його в піхви.— Прошу вибачення за поведінку моєї доньки. Проходьте, сідайте. Дівчата, укладіть пораненого в кімнаті. І чи можу я вас попросити…— Так, мамо. Розо, допоможеш? — покликала сестру Міла.— Отрути підлити — з радістю, — саркастично усміхнулася дівчина.— Розо, — покликала її Джина.

У відповідь почула лише фиркання. Дівчата з пораненим піднялися нагору сходами.— А донька у вас своєрідна.— Вона така лишень із незнайомцями, — усміхнулася Джина.— Та вже, відчувається, що характер у неї загартований, — тихо промовив чоловік, ледь опускаючись на стілець, не зводячи очей із дверей, за якими щойно зникла Роза.

— Ви б знали, через що їй довелося пройти, — м’яко відповіла Джина, ставлячи перед ним чашку з теплим настоєм. — Іноді сила й різкість — єдина броня.

Він кивнув, але його погляд залишався настороженим. Здавалося, він усе ще прислухається — то до кроків нагорі, то до шелесту вітру за вікном.

Тим часом нагорі Роза допомагала сестрі. Неохоче, але допомагала.— Давай обережно… — Міла підтримала чоловіка під руку, ведучи до ліжка. — Він зовсім без сил.— І пахне, як болотний демон, — буркнула Роза, але подала подушку й накрила пораненого ковдрою.

Коли Міла вийшла по чисті ганчірки, Роза залишилася сама. Її погляд упав на руку чоловіка — на зап’ястя, де під шкірою ледь помітно мерехтіла тонка срібляста лінія.— Не може бути… — прошепотіла вона. — Мітка старої угоди.

Він раптом привідкрив очі.— Ти помітила… — прохрипів чоловік. — Тоді… скажи матері, що час настав.

Роза відсахнулась.— Хто ти такий?!— Той, хто мав померти десять років тому разом із твоїм батьком, — прошепотів він і знову знепритомнів.

Дівчина зблідла. Мітка на його руці все ще тихо світлася в напівтемряві.— Якщо це правда… — прошепотіла вона, стискаючи кулаки. — Тоді мама весь цей час щось приховувала.

І поки внизу потріскував вогонь у каміні, темрява за вікнами густішала. Десь далеко, у лісі, спалахнули перші фіолетові вогні — знак, що давня клятва знову прокинулась.