9 глава. Зустріч старих знайомих.

Підійшла до Міли, оглянула її без жодного запитання.
— Міло, що трапилось?
— Ні, сестричко, це не в мене, а в тебе проблеми. Що ж, вітаю — знову будеш добривом для рослин.
— Ні, тільки не кажи, що волосся знову почорніло.
— А я й не скажу, — усміхнулася хитрунка.

Поки розмовляли, зібрали розкидані рештки речей.
До нас із сестрою підійшов незнайомець із дуже злим виразом обличчя.
— Ми готові вирушати.

Міла підняла магією другого чоловіка, який був без свідомості, оповитий коконом.
— І як це вас двох занесло в таку глушину?
— Ми шукаємо деяку особу, і його слід обривається за бар’єром, — незнайомець перевів погляд на Мілу.
— За бар’єром поселення мешканців змішаних рас.
— Виходить, тут живуть маги у відставці.
— Не правильне судження. Магам до цього місця байдуже, — зневажливо висловилась Роза.

Починався вечір.
— Ей, тихоне, ти летиш на мітлі з Розою. Довго буде, але нічого не вдієш. Тебе зачепило. Магічний опік — це серйозно. Тому летіти своїми силами ти не в змозі. А твого друга я беру на себе — можливо, до ранку прийде до тями. Руки не розпускати.
— Теж мені, дуже треба.

До дому долетіли не так швидко, як вилітали від нього. Але, думаю, не лише я молилася, щоб сестра нарешті замовкла. Бо коли вона тараторила без упину, це вже починало дратувати навіть мене. А про незнайомого чоловіка й говорити не варто — той мало не вив мені у вухо.

Коли ми прибули додому, нас на ґанку чекала мама. Побачивши мітлу й силует, що летів поруч, вона усміхнулася, але варто було їй перевести погляд мені за спину — мама зблідла до невпізнання.
— Ви…