8 глава. Наслідки.

—Готова! — крикнула Роза, та незнайомець вже кинувся вперед.

Від зброї незнайомеця віяло магією — це було щось древнє, гнітюче. Лезо пульсувало похмурим світлом, ніби резонувало з його власною силою. Він атакував стрімко, б’ючи по суглобах, змушуючи Бахар’рета крутитися, втрачати концентрацію.

Роза скористалась моментом. Із її рук вирвався сяйливий клинок Світла — вона стрибнула й вдарила чудовисько у спину. Демон заревів. Змахнув кігтистою лапою й відкинув її через галявину. Вона впала в траву, задихаючись, але була жива.

Міла підлетіла до Рози, несучи у левітуючому коконі непритомного чоловіка, й схопила її за плече, створюючи нове захисне поле. З неба хлинув магічний дощ — її сила, благословення лісу. Краплі падали на рани, трохи сповільнюючи кровотечу, надаючи сил — і Розі, і світловолосому.

— Ще раз! — вигукнув чорнявий, ухиляючись від вогняного дихання демона.

Наче відгукнувшись на заклик, кров в жилах Рози спалахнула. Вона підвелася. Очі засяяли карим, волосся потемніло. Сила всередині розірвала замки сумнівів.

Вона закричала — і небо розверзлося. Промінь чистої, небесної енергії вдарив згори, прибивши демона до землі. Чоловік метнувся вперед і встромив меч у груди Бахар’рета.

Демон заверещав, випускаючи клуби темряви, та його крик згас, а тіло почало осідати, розпадаючись на попіл.

Роза, похитуючись, підійшла до чорнявого. Він ледве стояв, стискаючи кулаки.

— Нам треба додому, — сказала вона, не питаючи. — Він не виживе без повного зцілення, а на це потрібен час.

Чоловік мовчки кивнув. Його очі вже не палали багрянцем, але в них з’явилась нова іскра — довіра. Міла вже збирала речі, готуючись до подорожі.