4 глава. Вбивство.

Так минув тиждень. У нашій маленькій грі, нас ніхто не викрив. Ми за декілька днів зрозуміли росклад надзору. І коли була можливість я продовжувала свої тренування з магії. Та матуся стала дуже слабкою — почала більше спати, а її шкіра побіліла. Вона ніби згасала, як вогник. За весь тиждень ми не бачили тих дивних викрадачів. Але щоранку нам залишали нові тарілки з їжею на день. Та декілька разів хтось перевіряв нас.

Ще через два дні вони все ж з’явилися. Зайшли до нас без поклонів і привітань. Ті ж самі знайомі грабіжник: один зі шрамом на пів обличчя й без кількох пальців на лівій руці, інший — темношкірий, у масці до очей, з яскраво-жовтими очима.

— Це зовсім не те, що я очікував побачити, Ірсен.— М-да... розумна жінка, королева світлих. Джоно, зачекай, я поки, що бар’єр поставлю.

Шрамований кивнув, посміхаючись. Темношкірий Джоно почав читати закляття. Навколо нього закрутився темно-червоний дим. Я дивилася, заворожена цим красивим видовищем. У цей момент мама міцно стиснула мою руку.

— Сонечко, пам’ятаєш моє бажання, коли ми почали грали у сплячих красунь?— Про тренування?— Так. Прошу, виконай його. Стань набагато сильнішою за свою слабку матір. Вигадуй хитрощі, знаходь хороших друзів. І ніколи не забувай про своє здоров’я. Бережи себе, сонечко.— Мамо, що ти таке говориш?

Вибух світла — і мене відкинуло ближче до кам’яної стіни. Я підвела очі в бік мами. Побачила, як поруч із нею з’явився Ірсен. Він дістав кинджал, замахнувся — і з жахливою усмішкою та злобою в очах пронизав мамине серце. Не витримавши такої жорстокості, по моїх щоках потекли сльози. Крик вирвався з глибин душі. Отруйна суміш емоцій вихлюпнулася з тендітного тіла семирічної дівчинки. Колір зелених очей змінився на карий, а світло-русяве волосся стало чорним, як воронове крило. Зірвавшись на ноги, я кинулася до демона. Відчуваючи приплив сил, я вся засяяла, ніби промінь, що осяює приміщення. Мчала до вбивці моєї мами, випускаючи назовні все, що стримувала в собі: емоції, силу й магію, яка до того моменту спала.

Коли залишалося кілька кроків до зіткнення з Ірсеном, між нами зіштовхнулася магія. І почалося протистояння.

— Ірсен! Ти божевільний! Зупинись, інакше тут усі постраждають! Я наклав обмеження на заклинання!

Шрамований різко глянув на Джоно, звузив очі, а потім раптово відпустив магію — за що й отримав опік на пів тіла, зробивши старий шрам ще більшим. У ту ж мить спрацювало заклинання Джоно. Мене знову швиргонуло в стіну, проламавши її наскрізь. Я нічого не відчула, щоб приземлитися. Підо мною була порожнеча — і я впала в урвище.