1 глава. Не вдала гра.

Задовго до мого народження церемонія на честь десятиріччя мого брата розкрила те, що побачила провидиця.

«Одного дня на світ з’являться діти. Їхній союз стоятиме на межі загибелі світу. Хаос дихатиме їм у спину, світло і темрява розійдуться в різні боки, але сапфір і рубін засяють яскраво». 

Час дитинства.

Багато хто мріє стати принцесою. Але коли на тебе відкривають полювання — мрієш лише про те, щоб бути кимось іншим. Я народилася першою принцесою королівства Корвок. Мої перші сім років були незабутні. Хоч батько й був зайнятий справами держави, він завжди знаходив час для нас із братом. Мама — тендітна зовні, але сильна всередині. Вона могла бути милосердною, та водночас — суворою і непохитною. Я мріяла стати такою ж, як вона. А ще був мій брат. Ми сварилися, билися, дуріли — але завжди були командою. Розігрували слуг, сміялися з переляканих гостей, які падали, зачепившись об наші пастки. Одного дня до нашого замку прибула делегація з королем королівства Дересс. Вони запропонували шлюбний союз, і батьки прийняли його. Та не все забувається, навіть серед сміху. У той день, коли замок сповнився святом, ми з братом і кількома слугами грали в хованки. Мене дратувало, що я завжди знаходилась першою. Цього разу я схитрувала — заховалася у батьковому кабінеті. Я сиділа там тихо, майже не дихаючи. Але раптом двері відчинились. Хтось увійшов і почав нишпорити в ящиках письмового столу. Я на магалася бути непомітною, як мишка. Але марно — мене помітили.

— Хто це тут у нас? — пролунав незнайомий голос над головою.
Мене схопили за шкірку, як кошеня. Магією мені закрили рот і прив’язали до стільця, який розвернули обличчям до дверей.
— Ну що, малеча, ти — наш великий улов. Будеш шуміти — зробимо тобі боляче. Ти ж не любиш біль, так?
За деякий час до кабінету зайшла моя мама. І в ту ж мить до мого горла торкнулося щось холодне.
— Відпустіть мою доньку!
— Замовкни й зачини двері з того боку, інакше...
По моїх щоках покотилися сльози.