Глава 2

      Кожної ночі, коли темрява ставала густішою, світлячки з'являлися навколо Місяця, створюючи магічну ауру світла, яка допомагала їй уникати пасток і небезпек. Одного разу, коли вона була глибоко в лісі і не знала, як пройти через густі чагарники, перед нею з'явився мудрий олень. Його роги сяяли магічним світлом, а очі випромінювали спокій і доброту.

     - Йди за мною, - сказав олень, і Місяць відчула, як її наповнює довіра до цього благородного створіння.

     Він показав їй коротку стежку через густі чагарники, де вона могла швидше дістатися до села. Олень залишив її на краю лісу, повернувшись назад до своїх володінь, але Місяць відчула, що він завжди буде поруч, коли вона потребуватиме допомоги.

     Коли Місяць нарешті дісталася до села, вона побачила, як жахливо діяло прокляття відьми. Будинки, вулиці та поля були вкриті кам'яними статуями людей і тварин, що завмерли в мить їхнього звичайного життя. Діти, що гралися на подвір'ях, люди, що працювали в полі, і навіть тварини, що пили воду з річки — всі вони перетворилися на холодний камінь. Серце Місяця наповнилося співчуттям та рішучістю. Вона знала, що мусить знайти спосіб зняти це прокляття і врятувати мешканців села. Вона зібрала свої сили і почала шукати відьму, щоб покласти край її злим діянням.

     Дорогою до хатини відьми Місяць зустрічала різні перешкоди, але жодна з них не змогла її зупинити. Ліс, наповнений чарами та таємницями, випробовував її на кожному кроці. Спочатку вона натрапила на зачаровану річку, що текла з темряви. Води цієї річки були крижаними і здатні заморозити все, що до них торкалося. Місяць знала, що не зможе перепливти її. Вона витягла свій чарівний амулет, подарований Дріадом, і промовила заклинання. Води річки відступили, розкриваючи вузький прохід, яким вона змогла перейти на інший бік.

     Далі її шлях пролягав через густий ліс, де дерева, здавалося, оживали і намагалися зупинити її. Величезні коріння підіймалося з-під землі, переплітаючись між собою, створюючи непрохідний бар'єр. Але Місяць не злякалася. Вона звернулася до сили природи, викликаючи допомогу духів лісу. Дерева, які спочатку були вороже налаштовані, відступили, дозволяючи їй пройти далі.

     Після цього вона потрапила до темної печери, де мешкали нічні створіння — кажани-вампіри. Вони зліталися до неї, створюючи небезпечний вихор навколо. Але Місяць знову не розгубилася. Вона закликала світлячків, що супроводжували її, і ті своїм яскравим світлом відлякали кажанів, змушуючи їх ховатися у глибоких закутках печери.

     Нарешті, перед хатинкою відьми, вона зустріла останнє і найскладніше випробування. Темна магія охороняла вхід, створюючи ілюзії, що намагалися збити її з пантелику. Вона бачила свої найстрашніші страхи, своїх близьких, що страждають, і моменти власної слабкості. Але Місяць не піддалася обману. Вона зібрала всю свою волю, сконцентрувалася на внутрішньому світлі і змусила ілюзії розсіятися.

     Так, пройшовши всі випробування, вона нарешті дісталася до хатинки відьми Морріган. Місяць була сповнена рішучості й віри в те, що добро завжди переможе зло. Вона була готова до фінального протистояння, знаючи, що всі сили природи були на її боці.

    Місяць увійшла всередину, готова до фінальної битви. Відьма Морріган була там, чекаючи на неї з усмішкою злоби на обличчі.

- Думаєш, ти зможеш мене зупинити, дівчисько? - промовила відьма, її голос був наче скрегіт старого дерева.

- Я прийшла не для битви, а для звільнення, - відповіла Місяць, її голос був спокійним і впевненим.

      Місяць використовувала усі свої сили, щоб протистояти чорній магії відьми Морріган. Темні хмари закривали місяць, і лише світло її заклинань розрізало темряву, висвітлюючи нічне небо. Ворони, її вірні супутники, зліталися навколо відьми, намагаючись відвернути її увагу. Їхні крила створювали вихор, що заважав відьмі зосередитися на своїх заклинаннях.

     Морріган билася люто, використовуючи свої темні чари, щоб створювати величезні вогняні сфери й згустки темної енергії. Але Місяць, з кожним ударом і кожним заклинанням, зміцнювалася у своїй рішучості. Вона відчувала підтримку всього лісу, кожного дерева, кожної тварини, кожної травинки. Її магія була чистою і світлою, а серце сповнене любові до лісу і всіх його мешканців. Коли відьма зібрала всі свої сили, щоб завдати Місяць фінального удару. Темрява згустилася навколо Морріган, і вона випустила величезний промінь чорної магії прямо в Місяць. Але та не злякалася. Вона підняла свій амулет, наповнений силою дріада, і звернулася до лісу за допомогою. З землі піднялося світло, що пройняло Місяць, і її заклинання стало ще потужнішим.

    В останньому сплеску світла відьма була переможена. Її темна магія розвіялася, і вона з криком зникла у сяйві. Прокляття було знято. Кам'яні статуї людей і тварин ожили, і село знову наповнилося життям та радістю. Жителі, врятовані від жахливої долі, оточили Місяць, дякуючи їй за хоробрість і великодушність. Вони зрозуміли, що сила світла і добра завжди перевершить темряву.

     З того часу Місяць стала легендою. Її ім'я передавалося з покоління в покоління, як символ надії та сили. Ворони продовжували супроводжувати її, нагадуючи всім, що дружба і вірність — це найбільші дари. А Місяць, хранителька лісу, продовжувала захищати свої землі, завжди готова прийти на допомогу тим, хто цього потребує.

    Її хатинка, захована в глибині лісу, стала місцем, де завжди панували мир і гармонія. Місяць продовжувала проводити свої ритуали, підтримуючи магічний баланс лісу, а мешканці села знали, що в будь-який момент можуть звернутися до неї за допомогою. Її легенда жила далі, нагадуючи про те, що навіть у найтемніші часи завжди є місце для світла і добра.