Історія маленької Сицилії

   Поговорювали, що як зійде перша зірка в ніч Оріона, родиться дитя, яке отримає дар і водночас прокляття. Дитя буде мати лише одне призначення – спасти людство від лютої Кританти, богині смерті. Кританта вже багато років наводить жах на людей та приносить у гості разом зі своєю присутністю неминучу смерть.

   І ось, це сталося, в ту саму ніч Оріона, як зійшла перша зірка, роздався над селом дитячий вереск. Біловолосе дитя, на руках у матері, розплющило очі, і, дивлячись в обличчя жінки не посміхалось, а все тому що, воно було сліпим. Її білосніжний вигляд нагадував янголятка, однак без крил. Чоловік з дружиною перезирнулися і тривожно поглядали на своє дитя.

   Розуміючи, що їхня дочка та, хто повинна спасти людей від кровожерливої богині, вони вирішили втекти зі села, щоб не жертвувати своїм дитям і не віддавати її священникам на опіку й готування до гибелі заради якогось народу. Все б нічого, якби вона так голосно не плакала. Селяни повибігали та божевільно кинулися навздогін родині, щоб відібрати свою єдину зброю та єдину надію на рятування. Чоловік звернувся до дружини:

— Бачиш ось там пагорб? Тобі потрібно пройтись лісом після чого ти повинна звернути за той пагорб, там буде схованка, переночуєш, а на ранок кинешся до найближчого закинутого будиночка, який трапиться на очі, зрозуміла?

— До чого це ти, любий? — перелякано запитала жінка.

— Я їх затримаю, — глянув вічі дружині, — і не дивись так на мене, в нас не має вибору, нам потрібно спасти її! І не смій повертатися по мене, чула?

   Чоловік нахилився, щоб в останнє поглянути на свою дочку й поцілував дружину.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він їй на вухо, — бережи її.

— І я тебе кохаю, — мовила жінка й кинулась до лісу.

   Вона бігла до того пагорба скрізь ліс і почула позаду себе чийсь несамовитий крик. Вона не оберталась, бо знала, що як озирнеться то повернеться рятувати свого чоловіка. Все так, як він їй наказав, добігши до пагорба, жінка помітила схованку у вигляді печери, просидівши там до ранку, вона рушила на пошуки нового будинку, подальше від людей. За деякий час здалеку виднілася невеличка хатина коло ще одного лісу. «Мабуть, закинута, виглядає неохайно», — подумала жінка. Вона стиснула своє дитя й рушила. Дім виявився пустим, тож тепер вони почувалися в безпеці.

   Багато років по тому.

   Сицилія бігла лісом, збираючи квіти для матері, вона бачила лише їхню неживу енергію, і лише по запаху могла здогадуватися наскільки вони воістину дивовижні. Яскраве сонце палахкотіло у небі, пускаючи свої проміння. Сицилія оглядалась навколо, але окрім відтінків енергії більше нічого не бачила. Дівчина відчувала, як лускотить травинка, як припікає те саме проміння, і як шумно тече струмок неподалік. Сицилія могла бачити лише тьмяні фігури, які вирізнялися кольором, тобто, якщо це живий предмет, то червоний. Якщо сірий, то не живий. А щодо людей, то вона їх розглядала, як світле й темне, якщо душа людини чиста, то вона віддає золотистий відтінок, а якщо людина потонула у власній заздрості, то темна, настільки темна, що іноді Сицилії стає від цього моторошно. Їй часто сняться сни, де якась усміхнена жінка з чоловіком тримають її за руки й ведуть кудись далеко-далеко. Туди, де безмежна кількість пахучих квіток і невідомих істот, що високо в небі наспівують затишну мелодію.

   Сицилія присіла над струмком та набрала у долоні воду, щоб попити. Червоне мереживо плавало у воді туди-сюди, ніби наздоганяючи самого себе, Сицилія не знала, що це там у воді плаває, однак це її забавляло. Вона заправила за вухо своє не послушне, білосніжне волосся й тепло усміхнулась.

— Ого, не бачив нічого вродливішого, — мовив чийсь незнайомий голос.

   Сицилія зойкнула, відскочила від струмка та сховалась за найближче дерево.

— Ні, ні, ні, я не хотів тебе налякати.

   Вона визирнула та помітила живу фігуру, його золотий відтінок так яскраво мерехтів, що Сицилія й забула про безпеку. Вона ніколи не бачила ще такої сліпучої енергії.

— Т-ти хто? — видала вона тонесеньким голосом.

— А, мене звуть Юліан, — усміхнувся юнак, — а тебе? Ти лісова мавка?

— Мавка? — здивувалась Сицилія.

— У тебе білосніжна шкіра, світле волосся й очі, наче кришталь, — мовив він, підходячи ближче, — хто як не мавка?

   Вона миттєво схопилась за обличчя та відвернулася. Зазвичай мати наказує одягати пов'язку на очі, щоб ніхто не міг побачити. Тільки тоді коли її саму не помічають, вона могла здалека спостерігати за людьми. Мати завжди говорила Сицилії, що люди, як побачать її, то захочуть відібрати та убити. А зараз вона стоїть пліч-о-пліч з незнайомцем. «Але ж у нього така чиста душа, він не може бути поганим», — подумала Сицилія.

— Ей, ти чого? — доторкнувся до неї Юліан.

   Він був настільки близько, що Сицилія мало не впала. Юліан схопив її за руку та пригорнув до себе. Сицилія могла здогадуватися, що він зараз усміхається. Дівчина легенько відштовхнула його від себе й тихо мовила:

— Мене звуть Сицилія, і ніяка я не мавка, та й узагалі не розумію хто це такі.

— Ти ба, справді? А янгол? Може ти янгол? — наполягав на своєму.

   Сицилія обурилась такій поведінці хлопця.

— Та чого ти причепився до мене!

   Юліан замовк та обернувся до струмка.

— Пробач, — мовив, — просто коли я тебе помітив, то я ніби язика проковтнув і не знав, як до тебе заговорити, щоб не налякати, але бовкнув перше, що трапило в голову.

    Сицилія всміхнулась Юліану, даючи зрозуміти, що пробачила його. Хлопець сів на землю та запропонував Сицилії сісти поряд.

— Ну і звідки ти?

    Сицилія задумалась чи варто розповідати щось про себе, однак він не хотів її убивати, бо зробив би це уже давно, тому вирішила завестись першим другом.

— Я живу неподалік з матір'ю, — мовила дівчина.

— А батько?

— Я його ніколи не бачила, мати казала, що він загинув, коли я була ще зовсім крихітною.