Глава ІІ

Розділ 1. В путь

          Ватага всілася на коней і рушила. Позаду залишалися великі брами столиці і спокійне життя. Спереду ж чекали пригоди і несподіванки бо дорога до Гексу лежала через ліс, населений цілою купою різних створінь. Що там казати, його навіть ніхто не хоче досліджувати, бо багато експедицій там зникли безслідно. На саму карту ліс нанесений тільки контурами і розвіданий на пару кілометрів в глиб. Далі ніхто не ходив, а якщо і ходив, то не повернувся. Гекс якраз межував із ним і обійти хащу, значило прийти в місто не ввечері а дні через два. Отже усі подорожуючі вирішили через нього проїхати.

          Та до того страхіття ще було далеко. Зараз вони виїхали з міста. Довго ще було видно столицю, підпершу собою гору. Її ж поля і ферми простягалися далеко. Лір ніколи так далеко не їздив, зараз він був в десятках кілометрів від дому і це не давало йому покою, але пригод хотілося стільки ж, стільки і спокою вдома.

          - Торн, скільки ще будуть тягтися ці ферми, і скільки нам ще їхати? – спитав Морт, знаючи що Торнак цією дорогою повинен був подорожувати.

          - Бачиш он ті дерева? – спитав здоровило і тицьнув пальцем в сторону, де виднівся ліс, - той ліс, то саме дивне і моторошне місце. За п'ять кілометрів від нього вже давно ніхто нічого не будує і не живе, лиш досі стоїть місто яке захищене мурами, і це з іншої сторони хащі. Були сміливці, що будувалися поруч з лісом, але й ті повтікали. Ночував там раз, чув дивні звуки і бачив силуети. Скажу так - поки ніхто той ліс не чіпає, то і він живе собі спокійно, – тут він замовк. - Ах, так! Ти ж питав ще за ферми, - з посмішкою промовив, - вони закінчаться скоро.

          Сонце вже почало сідати, як вони проїхали останню ферму. Спереду тільки поле і хаща.

          - До полуночі повинні дібратись, - мовив капітан.

          Дорога полем зайняла ще годину і от він… ліс. Усі зупинились

          - Отже, короткий інструктаж, - мовив капітан, - в лісі уйма всього різного живе і полює, ввечері там стає небезпечно і ми повинні якомога швидше його пройти. З тропи не сходити, нічого руками не чіпати, бо кожне живе створіння хоче вас знищити. Рухаємося цепочкою, я йду спереду і за мною мої воїни, потім ви і замикає це все Карж. Вперед! – закінчив він і, махнувши рукою, став перший у строю.

          Лір вирішив іти одразу перед Каржем, вірив, що так буде найспокійніше. Перед ним Морт із Зотом і далі Торнак, солдати і командир ішли далі спереду. Увійшовши до лісу Лір, як і деякі інші, почав роздивлятися ліс. Там були величезні дерева, густі чагарники і дивні рослини. Хлопець таких ще не бачив.

Розділ 2. Ліс

          - Морте, - мовив Торнак, - ти тільки подивися, який кущ. Здається мені, що стріли з нього вийдуть кращі, ніж зараз у тебе.

          - Може і так, але сказано ж нічого не чіпати, – відповів лучник.

          - Та ну тебе, так не цікаво, а як же спробувати… - сказав Торнак і потягнув руку до куща, який обхватив чолов'ягу і потягнув у хащу.

          - Торне! – тільки і встиг викрикнути Морт.

          - Що трапилося? – запитав Горган.

          - Та от нашого потягло у ліс, – мовив Зот зі здивуванням і страхом.

          - У мене є план! – сказав Карж ззаду. – Ми йдемо його шукати, а загін вояк нас почекають на тропі. Думаю, ми вчотирьох повинні його знайти і повернути.

          Через хвилину уже весь пошуковий загін в складі Каржа, Морта, Ліра і Зота, спішившись, прямували в напрямку криків Торнака. Пробиваючись через хащі та прорубуючи собі мечем дорогу вони ішли по сліду, який залишив Торн, «подорожуючи» по землі в обіймах куща. Крик, що було добре чутно, був усе гучніше і він переріс із безнадійного до войовничого. Лір вийшов з-за товстелезного дерева і побачав, як Торнак із двома топорами в руках і криком розрубує ту рослину, що його так зненацька схопила. Рятівники підійшли ближче:

          - Торне, я ж казав, – мовив із насмішкою Морт. – Як тобі нові гілки для стріл?

          - От що не кажи, але я забив цю рослину і наламав тобі куща. Тримай. – сказав здоровило і протягнув з десяток ідеально рівних палок, чому сам Морт був радий і, навіть, похвалив Торна.

          Загін уже думав повертати назад, але Лір почув недалеко дикі звуки. Вони були схожі на крик про допомогу і за звучанням були схожі на пташиний клекіт. Шаман першим дременув на звук, так як він намагався допомагати усім страждаючим. В тій же стороні виднілися сяйво, хоча сонце уже зайшло за горизонт і чим ближче Лір наближався, тим світліше було усе навколо. Але в один момент почало тускніти. Торнак з іншими йшли за Ліром. Цікавість перемогла страх. Відсунувши останню гілку, шаман побачив дивну птицю: вона була вся у вогні, навіть очі але дещо споганило цю красу. Це була рвана рана через усю грудину. Над птахом сиділа людина, поруч було гніздо із єдиним яйцем.