ІСТОРІЯ КОХАННЯ

Ця історія могла статися з кожним,

Ранком спекотним, а може морозним:

Самотній парубок у парку стояв,

Букет білих троянд він тримав,

Чекаючи на дівчину свою,

Яка призначила цю зустріч йому.

Скільки знав її, точніше, думає, що знає?

Ще зі школи, і відтоді всім серцем кохає.

Вона була принцесою, та він принцом не був,

Проте – справжню романтику збагнув:

Вірші писав, завжди ніжно цілував,

Та навіть в думках не ображав.

Вона це знала, його поважала,

І якщо не кохала, то хоча б цінувала.

Але вірив щиро, що милий їй,

Своїй троянді чарівній.

Стояв стурбований і трохи сумний,

Бо їх вечір був не зовсім такий,

Який він любив планувати: квіти купувати,

З інституту зустрічати, та вірші читати,

Дивлячись на зорі нічного неба,

І більше їм нічого не треба.

Але вчора вона подзвонила,

Та прийти в цей парк попросила.

А втім дуже радий був,

Нарешті освідчитись їй зможе,

Букет купити не забув,

І каблучка в цьому допоможе.

З дерева падав осінній листок,

Пожовклий, ніби від променів сонця,

Кохання першого ковток,

І аромат її волосся,

Велич темно-карої безодні,

Всі ті ночі пристрасні й безсонні,

Солодкі, ніжні уста,

Вона прекрасна, і одна така.

Пам’ять раптом відтворила

Ту, що він любив – яка його любила.

Любов не здолає жодна сила,

Вона одна дарує крила,

Віру і надію всім навколо,

Лиш впустіть її у серця коло.

З нетерпінням чекав її,

свою прекрасну Афродіту,

Сенс життя на цій землі,

Варта його і цілого світу.

Вже вдалині силует видніє,

Янгол йде назустріч йому,

Серце завмирає, і душа німіє,

Нарешті обійме голубку свою.

«Привіт, спасибі, що зміг зачекати,

Все ніяк не могла тобі сказати…».

«Вибач, можна перший скажу,

Знаєш, всім серцем кохав і кохаю,

Хочу дві долі з’єднати в одну,

І відповідь твою я чекаю.

Ми, як в морі кораблі,

Плили в пошуках чудесної землі,

Вже час на якір стати,

Сім’ю мрії будувати…».

Він каблучку з кишені дістав

І, хвилюючись, сказав:

«Стань дружиною, моя мила,

Подаруй це щастя мені!».

Але ніби куля в голову влетіла,

Пролунало жахливе слово – «Ні»!

Земля розійшлась під ногами,

У горлі застряли слова,

Його рай накрило снігами,

І втратило сутність життя.

Він стояв ні мертвий ні живий,

Тихо слухав і не перечив їй,

А вона все говорила,

Про те, що нове кохання зустріла –

Який спортивний, красивий,

Дуже багатий, і просто милий.

Пробачити її просила,

Що раніше сказати не змогла,

Бо від кохання була сліпа,

Та все-таки прозріла…

Закінчивши, побажала і йому

Знайти нову любов свою.

Вже хотіла дати поцілунок,

Як останній, прощальний дарунок.

Але мимоволі в очі подивилась,

У небі блискавка з’явилась,

Про що вони казали,

Лиш передумати благали.

Знав, що удвох більше не бути,

Та як серцю забути

Цю кохання історію –